Nur auf LitRes lesen

Das Buch kann nicht als Datei heruntergeladen werden, kann aber in unserer App oder online auf der Website gelesen werden.

Buch lesen: «Камінний господар», Seite 3

Леся Українка

Schriftart:

При свiтлi волi всi краї хорошi, всi води гiднi вiдбивати небо, усi гаї подiбнi до едему!

А н н а

(стиха)

Так… се життя!

Пауза.

Нагорi знов музика й танцi.

Д о н Ж у а н

Як дивно! знов музика.

А н н а

Що ж дивного?

Д о н Ж у а н

Чому, коли вмирає старе i горем бите, всi ридають?

А тут – ховають волю молоду, i всi танцюють…

А н н а

Але й ви, сеньйоре, теж танцювали.

Д о н Ж у а н

0, якби ви знали, що думав я тодi!

А н н а

А що?

Д о н Ж у а н

Я думав:

"Коли б, не випускаючи з обiймiв,

її помчати просто на коня та й до Кадiкса!"

А н н а

(встає)

Чи не забагато ви дозволяєте собi, сеньйоре?

Д о н Ж у а н

Ох, донно Анно, та невже потрiбнi i вам отi мiзернi огорожi, що нiбито обороняти мають жiночу гiднiсть? Я ж бо силомiць не посягну на вашу честь, не бiйтесь.

Жiнкам не тим страшний я.

А н н а

(знов сiдає)

Дон Жуане, я не боюся вас.

Д о н Ж у а н

Я вперве чую такi слова з жiночих уст! Чи, може, ви тим собi додаєте одваги?

А н н а

Одвага ще не зрадила мене в життi нi разу.

Д о н Ж у а н

Ви й тепер в нiй певнi?

А н н а

Чому ж би нi?

Д о н Ж у а н

Скажiть менi по правдi, чи ви зазнали волi хоч на мить?

А н н а

У снi.

Д о н Ж у а н

I в мрiї?

А н н а

Так, i в мрiї теж.

Дон Ж у а н

То що ж вам не дає ту горду мрiю життям зробити? Тiльки за порiг переступiть – i цiлий свiт широкий одкриється для вас! Я вам готовий i в щастi i в нещастi помагати, хоч би вiд мене серце ви замкнули.

Для мене найдорожче – врятувати вам гордий, вiльний дух! О донно Анно, я вас шукав так довго!

А н н а

Ви шукали?

Та ви ж мене зовсiм не знали досi!.Д о н Ж у а н

Не знав я тiльки вашого iмення, не знав обличчя, але я шукав у кожному жiночому обличчi хоч вiдблиска того ясного сяйва, що променiє в ваших гордих очах.

Коли ми двоє рiзно розiйдемось, то в божiм творивi немає глузду!

А н н а

Стривайте. Не тьмарiть менi думок речами запальними. Не бракує менi одваги йти в широкий свiт.

Д о н Ж у а н

(встає i простягає їй руку)

Ходiм!

А н н а

Ще нi. Одваги тут не досить.

Д о н Ж у а н

Та що ж вас не пускає?.Сiї перли?

Чи та обручка, може?

А н н а

Се? Найменше!

(Здiймає перловий убiр з голови i кладе на ослонi, а обручку, знявши, держить на простягненiй долонi).

Ось покладiть сюди i ваш перстеник.

Д о н Ж у а н

Навiщо вiн вам?

А н н а

Не бiйтесь, не надiну.

В Гвадалквiвiр я хочу їх закинуть, як будемо переїздити мiст.

Д о н Ж у а н

Нi, сього персня я не можу дати.

Просiть, що хочете…

А н н а

Просити вас я не збиралась нi про що. Я хтiла лиш перевiрити, чи справдi є на свiтi хоч одна людина вiльна, чи то все тiльки "маврiтанський стиль", i ви самi за ту хвалену волю не вiддасте й тоненької каблучки.

Д о н Ж у а н

А все життя вiддам!

Ан н а

(знов простягає руку)

Обручку!

Д о н Ж у а н

Анно!

Обручка та не є любовi знак.

А н н а

А що ж? кiльце з кайданiв? Дон Жуане,

I вам не сором в тому признаватись?

Д о н Ж у а н

Я слово честi дав її носити.

А н н а

Ах, слово честi?

(Встає).

Дякую, сеньйоре, що ви менi те слово нагадали.

(Надiває знову убiр i свою обручку i хоче вiдiйти).

Д о н Ж у а н

(падає на колiна)

Я вас благаю, донно Анно!

А н н а

(з гнiвним рухом)

Годi!

Доволi вже комедiї! Вставайте!

(Обертається i бачить командора, що наближається вiд дому до альтанки).

Прошу вас, дон Гонзаго, проведiть мене нагору знову.

К о м а н д о р

Донно Анно, скажiть менi того сеньйора ймення.

А н н а

Той лицар – наречений Долорiти.

Iнакше вiн не смiє називатись.

Д о н Ж у а н

У мене єсть iмення – дон Жуан.

Се ймення всiй Iспанiї вiдоме!

К о м а н д о р

Ви той банiт, кого король позбавив i честi, й привiлеїв? Як ви смiли в сей чесний дiм з'явитись?

Д о н Ж у а н

Привiлеї король дає, король i взяти може.

А честь моя, так само, як i шпага, менi належать – їх нiхто не зломить!

Чи хочете попробувати, може?

(Вихоплює шпагу i стає в позицiю до поєдинку).

К о м а н д о р

(закладає руки навхрест)

З банiтами ставать до поєдинку не личить командоровi.

(До Анни).

Ходiм.

(Бере Анну пiд руку i рушає, обернувшись плечима до дон Жуана).

Дон Жуан кидається за командором услiд i хоче проткнути його шпагою. З тiнi виринає "Чорне домiно" i хапає дон Жуана за руку обома руками.

"Ч о р н е д о м i н о"

(незмiненим голосом, так що можна пiзнати голос Долорес)

Немає честi нападати ззаду!

Анна оглядається. Дон Жуан i Долорес вибiгають за браму.

К о м а н д о р

Не оглядайтесь.

А н н а

Вже нема нiкого.

К о м а н д о р

(випускає Аннину руку i змiняє спокiйний тон на грiзний)

Вiн як сюди дiстався, донно Анно?

А н н а

Кажу ж вам, як Долорес наречений.

К о м а н д о р

Чого ж було стояти на колiнах?

А н н а

Кому?

К о м а н до р

Та вже ж йому тут перед вами!

А н н а

Не навпаки? Ну, то про що ж розмова?

К о м а н д о р

I ви могли дозволити…

А н н а

Мiй боже!

Хто ж дозволу на сiї речi просить?

Се, може, та кастiльська етикета наказує звертатися до дами:

"Дозвольте, панi, стати на колiна".

У нас за сеє кожна осмiяла б.

К о м а н д о р

Як ви привикли все збувати смiхом!

А н н а

Та змилуйтесь! якби я кожен раз, вiдкоша даючи, лила ще сльози, то в мене б очi вилиняли досi!

Невже б вам справдi так сього хотiлось?

Вам дивно се, що я за ним услiд не простягаю рук, не плачу гiрко, не сповiдаюся тут перед вами в злочинному коханнi, що мов буря налинуло на серце безборонне?

Була б я мов Iзольда в тiм романi, та шкода, я до того не в настрою, – якраз охоту маю. до фанданга!

О! чую, саме грають… lа-lа-lа!..

Ходiм, дон Гонзаго! я полину, як бiла хвиля, у хибкий танець, а ви спокiйно станете, мов камiнь.

Бо знає камiнь, що танок свавiльний скiнчить навiки хвиля – коло нього.

Командор веде Анну попiд руку нагору, де танцюють.

III

Печера на березi моря в околицi Кадiкса. Дон Жуан сидить на каменi i точить свою шпагу. Сганарель стоїть коло нього.

С г а н а р е л ь

Навiщо ви все точите ту шпагу?

Д о н Ж у а н

Так, звичка.

С г а н а р е л ь

Ви ж тепер на поєдинки вже не виходите.

Д о н Ж у а н

Не маю з ким.

С г а н а р е л ь

Хiба людей не стало?

Д о н Ж у а н

Всi тi люди не вартi сеї шпаги.

С г а н а р е л ь

Може, й шпага когось не варта?

Д о н Ж у а н

(грiзно)

Ти!!

С г а н а рель

Пробачте, пане, то жарт безглуздий. Я вже й сам не тямлю, де в мене тiї дурощi беруться, – от наче щось сiпне!

Д о н Ж у а н

Iди! Не застуй!

Сганарель, посмiхнувшись, виходить.

(Дон Жуан далi точить шпагу).

Ет, знову пощербив! Геть, на зламання!

(Кидає шпагу).

С г а н а р е л ь

(вбiгає, швидко i нишком)

Мiй пане, утiкаймо!

Д о н Ж у а н

Ще чого?

С г а н а р е л ь

Нас викрито. Я бачив: недалечке чернець якийсь блукає.

Д о н Ж у а н

Ну то що?

С г а н а р е л ь

Се шпиг вiд iнквiзицiї, напевне, а може, й кат з отруєним стилетом.

Д о н Ж у а н

Шпигiв я не боюся – звик до них, а шпага в мене довша вiд стилета.

Веди ченця, коротша буде справа.

Скажи йому, що сповiдi бажає всесвiтнiй грiшник дон Жуан.

С г а н а р е л ь

Гаразд.

Ви не дитина, я при вас не нянька.

Виходить i незабаром приводить в печеру ченця, невисокого на зрiст, тонкого, в одежi "невидимок" – в чорнiй вiдлозi (каптурi), що закриває все обличчя, тiльки, для очей у нiй прорiзанi дiрки.

Дон Жу а н

(встає назустрiч iз шпагою в руках)

Мiй отче, або, може, краще – брате, чому завдячую такi святiї одвiдини?

Чернець робить рукою знак, щоб Сганарель вийшов.

Ти вийди, Сганарелю.

(Бачачи, що Сганарель не спiшиться, пошепки до нього).

Поглянь, в ченця рука жiноча.

С г а н а р е л ь

Щоб їх!

(Махнувши рукою, виходить),

Дон Жуан кладе шпагу на камiнь. З-пiд одкинутої вiдлоги раптом виступає обличчя Долорес.

Д о н Ж у а н

Долорес?! Ви? i знов у сiй печерi…

Д о л о р е с

Я знов прийшла порятувати вас.

Д о н Ж у а н

Порятувати? Хто ж се вам сказав, що нiбито менi рятунку треба?

Д о л о р е с

Сама я знала се.

Д о н Ж у а н

Я ж не слабий, як бачите, – веселий, вiльний, дужий.

Д о л о р е с

Ви хочете, щоб вам здавалось так.

Д о н Ж у а н

(на мить замислюється, але хутко пiдводить голову рiзким, упертим рухом)

Я бачу, сеньйорито, ваша одiж настроїла вас на чернечий лад.

Але я вам не буду сповiдатись, – мої грiхи не для панянських слухiв.

Долорес мовчки виймає два сувої пергаменту i подає їх дон Жуановi.

Нi, вибачте, Долорес! Я не хтiв зневажить вас, менi було б се прикро.

Що ви менi принесли?

Д о л о р е с

Прочитайте.

Д о н Ж у а н

(швидко переглядає пергаменти)

Декрет вiд короля… i папська булла…*

Менi прощаються усi злочини i всi грiхи… Чому? З якої речi?..

I як до вас дiстались сi папери? * Булла – грамота, постанова або розпорядження папи римського, скрiпленi печаткою.

Дол о р е с

(спустивши очi)

Ви не догадуєтесь?

Д о н Ж у а н

О Долорес!

Я розумiю. Знов ви наложили на мене довг якийсь. Та вам вiдомо, що я привик свої довги платити.

Д о л о р е с

Я не прийшла сюди з вас плату править.

Д о н Ж у а н

Я вiрю вам. Але я не банкрот.

Колись я вам заставу дав – обручку, тепер готовий виплатить весь довг.

Уже ж я не банiт, а гранд iспанський, i вам не сором буде стать до шлюбу зо мною.

Д о л о р е с

(iз стогоном)

Боже! Дiво пресвятая!

Я сподiвалася, що сеє буде… але щоб так мою остатню мрiю я мусила ховати…

(Голос ЇЇ перехоплює спазма стриманих слiз).

Д о н Ж у а н

Я вразив вас?

Та чим, Долорес?

Д о л о р е с

Ви не зрозумiли?

Гадаєте, що як iспанський гранд дочцi гiдальга кине шлюбний перстень, немов гаман з червiнцями лихварцi, то в нiй повинно серце розцвiсти, а не облитись крiв'ю?

Д о н Ж у а н

Нi, Долорес, i ви ж мене повиннi зрозумiти: нiякiй дiвчинi, нiякiй жiнцi не був я досi винен зроду!

Д о л о р е с

Справдi?

Ви, дон Жуан, нiчим не завинили проти жiноцтва?

Д о н Ж у а н

Нi. Нiчим, нiколи.

Я кожен раз давав їм теє все, що лиш вони могли змiстити: мрiю, коротку хвилю щастя i порив, а бiльшого з них жадна не змiщала, та iншiй i того було надмiру.

Д о л о р е с

А ви самi могли змiстити бiльше?

(Пауза).

Платити вам не прийдеться сей раз.

Вiзьмiть назад сю золоту "заставу".

(Хоче зняти з своєї правицi обручку).

Дон Жу а н

(вдержує її руку)

Нi, то належить вам з святого права.

Д о л ор е с

Я вже сама до себе не належу.

Вже й се видиме тiло не моє.

Сама душа у сьому тiлi – дим жертовного кадила, що згорає за вашу душу перед богом…

Д о н Ж у а н

Що се?

Я ваших слiв не можу зрозумiти.

Ви мов заколота кривава жертва, такi в вас очi… Сей декрет, ся булла..

Ви як їх здобули? Я вас благаю, скажiть менi!

Д о л о р е с

Навiщо вам те знати?

Д о н Ж у а н

Ще, може, я зречуся тих дарiв.

Д о л о р е с

Ви їх зректись не можете, я знаю.

А як вони здобутi – все одно.

Не перший раз за вас загине жiнка, якби ж то хоч, остатнiй!

Д о н Ж у а н

Нi, скажiть.

Коли не скажете, я можу здумать, що спосiб добування був ганебний, бо чесний покриву не потребує.

Д о л о р е с

"Ганебний"… "чесний"… як тепер далеко вiд мене сi слова… Що ж, я скажу: я за декрет сей тiлом заплатила.

Д о н Ж у а н

Як?..

Д о л о р е с

Я не можу довше поясняти.

Ви знаєте всi норови двiрськi, – там платиться за все коли не злотом, то…

Д о н Ж у а н

Боже! Як же страшно се, Долорес!

Д о л о р е с

Вам страшно? Я сього не сподiвалась.

Д о н Ж у а н

А вам?

Д о л о р е с

Я вже нiчого не боюся.

Чого менi жахатися про тiло, коли не побоялась я i душу вiддати, щоб за буллу заплатити?

Д о н Ж у а н

Та хто ж душею платить?

Д о л о р е с

Всi жiнки, коли вони кохають. Я щаслива, що я душею викупляю душу, не кожна жiнка має сеє щастя.

Святий отець вам душу визволяє вiд кар пекельних через те, що я взяла на себе каяться довiчно за вашi всi грiхи. В монастирi з уставом найсуворiшим я буду черницею. Обiтницю мовчання, i посту, й бичування дам я богу.

Зректися маю я всього, Жуане, i навiть – мрiй i спогадiв про вас!

Лиш пам'ятать про вашу душу буду, а власну душу занедбаю. Пiде моя душа за вас на вiчнi муки.

Прощайте.

Дон Жуан стоїть мовчки, приголомшений.

(Долорес рушає, але зараз зупиняється).

Нi, ще раз! Остатнiй раз я подивлюся ще на сiї очi!

Бо вже ж вони менi свiтить не будуть в могильнiй тьмi того, що буде зватись моїм життям… Вiзьмiте ваш портрет.

(Здiймає з себе медальйон i кладе на камiнь).

Я маю пам'ятать про вашу душу, бiльш нi про що.

Д о н Ж у а н

Але якби я вам сказав, що мить єдина щастя з вами тут, на землi, дорожча задля мене, нiж вiчний рай без вас на небесах?

Д о л о р е с

(екстатичне, як мучениця на тортурах)

Я не прошу мене не спокушати!

Сей пiвобман… коли б вiн мiг до краю се серце сторожкеє одурити!

Святая дiво! дай менi принести за нього й сюю жертву!.. О Жуане, кажiть менi, кажiть слова кохання!

Не бiйтеся, щоб я їх прийняла.

Ось вам обручка ваша.

(Здiймає i хоче подати дон Жуановi обручку, але рука знесилено падає, обручка котиться додолу).

Д о н Ж у а н

(пiдiймає обручку i надiває знову на руку Долорес)

Нi, нiколи я не вiзьму її. Носiть її або мадоннi дайте на офiру, як хочете. На сю обручку можна дивитися черницi. Ся обручка не збудить грiшних спогадiв.

Д о л о р е с

(тихо)

Се правда.

Д о н Ж у а н

А вашої я не вiддам нiкому довiку.

Д о л о р е с

Нащо вам її носити?

Д о н Ж у а н

Душа свої потреби має й звички, так само, як i тiло. Я хотiв би, щоб ви без зайвих слiв се зрозумiли.

Д о л о р е с

Пора вже йти менi… Я вам прощаю за все, що ви…

Д о н Ж у а н