Zitate aus dem Buch "Час Презрения", Seite 7
У тебя впереди целая ночь. Думай, глядя на небо. На звезды. И не перепутай их с теми, которые отражаются в поверхности пруда.
-Боїться,- захихотіла руда,- що ми його вкрадемо, нехай тільки на сьогоднішню ніч. Як тобі, Сабріно? Спробуємо? Хлоп видний, не те, що наші зарозумілі інфузорії із їх комплексами й претензіями...
Пиво швиденько залагодило суперечку, остудило горлянки й заспокоїло темпераменти.
Земля дрожала все сильнее, в черной стене надвигающейся конницы уже можно было различить отдельные фигуры наездников.
— Мама, мамочка, — повторял дрожащими губами Мэльфи. — Мама, мамочка…
— М… мать твою, — бурчал Делакс.
Ф-фу, – выдохнул Геральт, когда они отошли. – Ты подоспела в самое время, Йен. Благодарю. – Благодаришь? Ох, притвора! Я тут насчитала одиннадцать баб, щеголяющих сиськами под прозрачными блузками. Стоило оставить тебя на полчаса, и ты тут же занялся трепом с двумя из них… – Йеннифэр осеклась, глянула на блюдо в форме рыбы и добавила: – …И поглощением иллюзий. Ох, Геральт, Геральт!
— Ты, Лютик, — Бернье Хофмайер искоса глянул на него, — как чего скажешь, так неизвестно, плакать ли, смеяться ли или дать тебе под зад.
Я- чародейка. Хватаю жизнь за гриву.
-...Ми красиво й гідно старіли б. А якби мені ставало нудно, ти грав би мені вечорами на власноруч змайстрованій волинці. Гра на волинці, як усюдно відомо, є найкращим ремедіумом від хандри.