Buch lesen: «Чумаківська комуна»

І

Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось.

Осіло.

Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п'є чай з блискучого самовара.

Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар:

– Ш-ш!

І зимою: – Ш-ш!

І літом: – Ш-ш!

І восени: – Ш-ш!

Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його – канарейка в клітці.

…Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі.

…Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалійний сон старосвітського галантерейного життя.

Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель – блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський.

І каже він, зідхаючи:

– Да, шерочко.

…Коли злізти на гору, там манастир. Покрівський зветься, а не долізти до манастиря – Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імені Василя Чумака.

Мрійник загинув в імлисту київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем.