Zitate aus dem Buch «Сині двері зліва»

А там — у тому декольте —було таке, мама мія, господи прости.

Саме робота робить з людини людину, розмірковував він, саме робота допомагає людині стати більш людяною, саме робота дозволяє більш людяній людині стати власником свого помешкання.

Ще наш герой думав про вічність. Точніше, про смерть. Так-так, саме про цю вередливу безносу-ту-саму спокусницю, про цю діваху з темним минулим і ще більш темним майбутнім, про цю володарку людських почуттів, повелительку страхів та правительку незворотності.

Куди діти свій розум, до якої дірочки темної його сховати, аби не гриз душу, не виїдав її чайною ложечкою, не дробив усохлі кістки чавуном моралізаторства, не колупав пальчиком ранку... Все від того розуму, все горе від нього.

— Ш-ш-ш, — знову зашипів Ніколай.

— Навіщо ви шипите?

— Я знайшов у себе талант імітатора звуків! — радісно вигукнув Ніколай. — Щоправда, навчився імітувати лише змію, але все ще попереду.