Buch lesen: «Адаптація білінгвальних дітей в умовах еміграції. Посібник для закладів освіти»

© Alla Zelcer, 2021

ISBN 978-5-0053-3911-9

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

ВСТУП

Що для батьків є основним у вихованні дітей? Звичайно ж – це впевненість у тому, що їхнє чадо зростає у сприятливому середовищі, спілкується з друзями і засвоює потрібні знання у навчальних і допоміжних закладах. При цьому вони зосереджують свою увагу на питаннях безпеки і спокою дітей. У людей, які емігрували в іншомовну країну, виникає побоювання того, що їхнім дітям буде складно адаптуватися в нових умовах та іншому соціумі. Існує безліч помилкових суджень, які породжують все нові і нові міфи, що зумовлюють у батьків виникнення страху перед переїздом до іншої країни.. Створення цього посібника зумовлене потребою допомогти батькам розібратися і подолати можливі труднощі в адаптації дітей, а також розвіяти міфи, які існують щодо цього питання.

АДАПТАЦІЯ БІЛІНГВАЛЬНИХ ДІТЕЙ В УМОВАХ ЕМІГРАЦІЇ

Вельми часто ми чуємо слово «білінгвізм». Що ж воно означає? Білінгвізм – це здатність володіння двома мовами. Людину, яка розмовляє двома і більше мовами називають білінгвом. Знання більше ніж двох мов називають багатомовністю або полілінгвізмом. «Особливість полілінгвізму полягає в тому, що він буває двох видів – національний (вживання декількох мов у певній соціальній спільноті) та індивідуальний (вживання індивідуумом кількох мов, кожній з яких надається перевага залежно від певної комунікативної ситуації).

«Природний білінгвізм виникає у певному мовному середовищі, яке включає в себе радіо і телебачення за умов спонтанної мовної практики. Усвідомлення специфіки мовної системи може не відбуватися. За умов штучного білінгвізму друга мова опановується в навчальній обстановці, при цьому потрібно прикладати вольові зусилля і використовувати спеціальні методи і прийоми».

Типи білінгвізма

Залежно від критеріїв, які покладено в основу класифікації, виділяють декілька типів білінгвізму:

– «Відповідно до віку, в якому відбувається засвоєння другої мови, розрізняють ранній і пізній білінгвізм. Ранній білінгвізм зумовлений життям у двомовній культурі з дитинства (коли батьки розмовляють кожен своєю мовою, або коли родина переїздить з однієї країни в іншу); пізній білінгвізм – це вивчення другої мови у старшому віці, коли вже опановано одну мову.

– За кількістю здійснених дій, тобто, коли людина майже не розмовляє і не пише іноземною мовою, а лише приблизно розуміє її. У такому випадку виокремлюють репродуктивний (відтворювальний) білінгвізм, що характеризується здатністю сприйняття (умінням переказати) тексту, викладеного іноземною мовою, і відтворенням прочитаного або почутого, а також продуктивний білінгвізм, що відзначається здатністю розуміти і відтворювати іншомовні тексти, а також складати їх самому. Висловлюючись іншими словами, продуктивний білінгвізм дає можливість білінгву конструювати слова, словосполучення і речення, як усно, так і письмово».

Мова сучасної людини – результат тривалого історичного розвитку. Мова, як найважливіший вияв культури даного людського суспільства, являє собою історичні системи постійно існуючих у ній символів. [Белянин, 2003,Психолингвистика]

Мовне спілкування здійснюється за законами даної мови, яка являє собою систему фонетичних, лексичних, граматичних і стилістичних засобів і правил спілкування.

Важливою особливістю є те, що приналежність людини до національної культури виявляється на всіх рівнях мовної особистості: на когнітивному, мовному, емоційному, мотиваційному; в національному характері, національному менталітеті; на моторному – мова тіла, жести. Таким чином, культура ніби то розподілена по всіх рівнях мовної особистості. Мова є системою орієнтирів у предметному світі. Завдяки етнічній культурі людина формує своє бачення і образ світу.

Сучасні умови життя суспільства пов’язані зі значною міграцією населення, у зв’язку з чим багато людей під час спілкування користується двома мовами і більше.

Білінгвізм, як багатоаспектна проблема, є предметом вивчення різноманітних наук, кожна з яких розглядає білінгвізм у своєму трактуванні.

Зокрема: лінгвістика розглядає білінгвізм з точки зору тексту; соціологія вивчає проблеми білінгвізму, виникнення яких пов’язане з поведінкою двомовних людей у суспільстві; психологія розглядає білінгвізм під кутом зору механізмів відтворення мови; психолінгвістика вивчає білінгвізм з позиції співвідношення між механізмами мови і тексту. Білінгвізм, що розглядається у сукупності психологічних і соціологічних характеристик є предметом соціальної психології. Вважається, що перелічені науки пов’язані з вивченням білінгвізму безпосередньо.

Білінгвізм представників вихідців з території колишнього радянського союзу неоднорідний у віковому, територіальному і соціальному відношенні і має широкий спектр особливостей: від справжнього білінгвізму, що характеризується приблизно рівним ступенем використання двох мов і приблизно однаковою компетенцією її носіїв, – до дуже слабкого володіння ними українською, з одного боку, і майже цілковитим не володінням рідною мовою національними меншинами, з другого. Одним з критичних станів мови національних меншин у разі білінгвізму є перехід білінгвів на функціонально другу для них мову, тобто у Росії – на російську. Цілком зрозуміло, що даний перехід не пов’язаний з дефектом мовної компетенції і зумовлений або не співвідносною престижністю мов, або загальними стереотипами комунікації у поліетнічному соціумі.

Не дивлячись на те, що білінгвізм розглядається з різних позицій, всі галузі знань виходять із наступного: існує первинна мовна система, яка використовується для спілкування. Якщо людина в усіх ситуаціях спілкування використовує лише цю систему і, якщо вона не використовує іншу мовну систему, то її можна назвати монолінгвізмом. Носія двох і більше систем спілкування (тобто людину, здатну використовувати для спілкування дві і більше мовних систем) можна назвати білінгвом.

Є.М.Верещагін виокремлює чотири критерії класифікації білінгвізму

Білінгвізм оцінюють за числом дій, що виконуються на основі даного вміння.

Відповідно до даного критерію виокремлюють такі види білінгвізму:

– рецептивний, тобто коли білінгв розуміє мовний твір, що належить до вторинної мовної системи. Такий білінгвізм можливий за умов вивчення мертвих мов;

– репродуктивний, тобто коли білінгв здатний відтворювати прочитане і почуте. Прикладом репродуктивного білінгвізму є самостійне вивчення нерідної мови як засобу для отримання інформації. При цьому текст розуміють, але неправильно вимовляють;

– продуктивний (відтворювальний), тобто коли білінгв розуміє та відтворює мовні твори, що належать до вторинної мовної системи, і породжує їх. Другим критерієм класифікації білінгвізму називають співвіднесеність мовних механізмів між собою, коли обидві мовні системи можуть функціонувати незалежно одна від одної, або можуть бути пов’язані між собою під час акту мовлення :

– чистий білінгвізм (прикладом чистого білінгвізму може бути випадок, коли в родині використовують одну мову, а мовою спілкування на роботі, в магазині, транспорті та інших громадських місцях є інша мова);

– змішаний білінгвізм, за наявності якого мови вільно замінюють одна одну, а між двома мовними механізмами, що породжують різномовність, виникає зв’язок. Змішування мов спостерігається давно. Останнім часом це явище значно посилюється, що пов’язано зі збільшенням інтенсивності міграції населення планети.

Двомовність у родині

Перебуваючи у шлюбі з громадянами іншої країни і культури, жінки, як і їхні чоловіки, хочуть зберегти рідну для себе культуру і мову. Ситуація ускладнюється у тому разі, коли подружня пара живе не у своїй країні. Наприклад, якщо батько англієць, мати росіянка, а їхня родина мешкає в Іспанії, то у такому разі мова йде про монолінгвізм. Дитина ходить до школи і вивчає зразу кілька мов, причому одна з яких може бути рідною мовою, скажімо, батька, друга – матері, а третя – мешканців країни проживання. Як правило, в родині спілкуються однією мовою і паралельно один з батьків розмовляє з дитиною своєю рідною мовою.

При цьому жоден із батьків навіть не замислюється, що відбувається у дитини в голові! У такій обстановці психіка дитини дуже часто спрацьовує у виборному напрямку і дитина під час спілкування починає вживати слова з кожної з мов, віддаючи перевагу тим, які їй легше вимовляти. Контраст між двома мовами найпомітніше виявляється у тій ситуації, коли слово, яке домінує, було ясно і чітко вимовлено (а у дітей старшого віку – явилося у письмовому вигляді) на тлі відповідного предмета чи явища. Найбільш цікаві за звучанням слова, з якими пов’язані ті чи інші асоціації, у свідомості дитини обростають більш міцними зв’язками. Мова дуже тісно пов’язана зі способом життя і культурою. Якщо культура другої мови представлена не у всій своїй різноманітності, немає реалій, до яких би належали відповідні назви, то нема і приводу для їх вивчення. Приналежність подружніх пар у міжнаціональних шлюбах до певної етнічної культури прямо впливає на особливості виховання дитини у таких родинах.

Отже, відносини у таких родинах здебільшого залежать від традицій спілкування, існуючого економічного і соціального стану суспільства, наявності родинних зв’язків, які залежить від суспільства, участь членів родини у домашньому господарстві, в суспільних стосунках, від типу родини: багатодітна, бездітна, від того, хто є лідером, а також від особистих якостей і характеру членів родини. Саме ці аспекти мають прямий або непрямий зв’язок з культурою, звичаями етносу, до якого належить кожен з подружньої пари. Різні національності впродовж багатьох віків існували поряд. У сучасному світі сусідні народи мають багато спільного у способі життя та історії. Одначе, як свідчать результати чисельних досліджень, різні нації та етноси мають виражену специфіку, яка найяскравіше виявляється на побутовому рівні. Саме ця специфіка не може не позначатися на родинних взаємостосунках з дитиною.

У сучасному суспільстві діти, що виховуються в родинах, батьки яких належать до різних національностей, можуть зіткнутися з різноманітними актуальними проблемами. Найважливішою з таких проблем є національна самоідентифікація. Таким дітям дуже важко гармонічно і однаково рівномірно сприймати різний світ культури і традицій обох батьків. Найчастіше основні труднощі виникають унаслідок мови, якою дитина користуватиметься при спілкуванні в родині і суспільстві.