Umfang 180 seiten
2014 Jahr
Священна книга гоповідань
Über das Buch
Павло Коробчук – один з найцікавіших письменників молодого покоління, автор п’яти поетичних збірок та одного роману, лауреат багатьох конкурсів та літературних слемів. Його твори перекладено англійською, німецькою, італійською, польською, литовською, білоруською, словацькою, російською мовами. Народився й виріс у Луцьку, мешкає в Києві.
«Священна книга гоповідань» – історія життя трьох братів, які потрапляють у парадоксальні кримінальні та вуличні перипетії – викрадання дітей, махінації з нерухомістю, торгівля внутрішніми органами, пограбування банку і товарного поїзда, підробка наукових ступенів, підпал будинку, парламентські вибори, розгін Євромайдану тощо.
Ця книжка – своєрідний реквієм за гопниками. Книжка про віднаходження релігійності, про фікцію «своєї землі», про кризу середнього віку, про примирення зі старістю, зрештою – про любов.
Genres und Tags
Пенсіонери мають свій есесесер. Не мають, скажеш? А ти попробуй його у них відіжми.
Пострадянські країни балансують між цивілізованим світом і банановими республіками. Поводяться вони, як алігатор-жлоб, який натщесерце з'їв їжака, але не збирається його випльовувати. З одного боку - він може вмерти з голоду, з іншого - розірватися на шматки.
Культура в цих країнах вторинна, молодь орієнтується на французьку моду, голлівудські фільми, британську музику, японську кухню, переймає стилі поведінки, копіює рухи, вихваляється брендами, стібеться з тих, хто не в темі. Молодість виявляється лише імітацією молодості, псевдоінтелектуалом, який, не знаючи жодної відповіді у кросворді, просто замальовує клітинки сердечками і свастиками.
З дорослими складніше - вони живуть замкненими на своїх переконаннях, ніби тримають в руках два проводи - героїчне радянське минуле і розмірене європейське майбутнє. У кого коротше замикання, у кого - довше.
З пенсіонерами - ще тугіше, їм у дитинстві нічого не вистачало, і тому вони злі на всіх, але водночас їхнє дитинство було, як вони самі вважають, благородніше і сонцесяйніше, тому вони злі на всіх ще більше.
Часто правдою є те, про що найголосніше кричать.
Релігія - підступна річ. Через неї можна позбутися не лише нирки, а й самої віри.
Але І-раз на такі заманухи не реагує, бо в його розумінні - саме церква і є найбільшим гопником. Саме вона найбільше нагріває людей на гроші, причому робить це приховано, підло. Натомість люди отримують оманливе відчуття спокою і примирення, яке насправді можна відчути і в тамбурі поїзда, і в МакДоналдзі. Бо відчуття спокою - це лише фрілансова діяльність мозку, а не вплив хрестів чи ікон. Карочє, МакДоналдз - не галіміше за церкву, рішив І-раз. А церква - не прикольніша за тамбур.
І-раз, наприклад, теж надає відчуття спокою тим школярам, яких він кришує. Йому що, вважати себе релігійною установою?
