Повія

"З щастя та з горя скувалася доля"

"Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там цілий мир, вищий, кращий від сього, у якому ми барахтаємося мов свині в барлозі"

«Нащо господь бог так дав, що кому землi i не треба - в нього землi несходиме, а в кого її жменя, на ту жменю сотня ротiв роззявилася.»

«Всюди своє лихо, — думалося Прісьці, — та чужим людям воно за смішки».

Життя, що довга нива - поки перейдеш, і поколешся, і поріжежся на гострій стерні.