В катакомбах

Пророчицю тим часом виводять. Мовчання.

Неофіт-раб (підходить до єпископа. Тремтячим від збентеження, але розпачливо-зважливим голосом).

 
Прости, але я все ж не розумію,
як може буть якесь ярмо солодким,
а щось важкеє легким.
 

Єпископ.

 
Брате мій,
коли ти сам по волі шию схилиш
в ярмо Христове, солодко се буде
твоїй душі; коли ти самохіть
на себе хрест візьмеш, невже він буде
важким для тебе?
 

Неофіт-раб.

 
Але нащо маєм
ще самохіть у ярма запрягатись
та двигати хрести по власній волі,
коли вже й так намучила неволя?
Намулили нам ярма та хрести
і шию, й душу, аж терпіть несила!
Я не за тим прийшов до вас у церкву,
щоб ярем та хрестів нових шукати.
Ні, я прийшов сюди шукати волі,
бо сказано ж: ні пана, ні раба.
 

Єпископ.

 
І сюю волю матимеш ти, брате,
як тільки станеш під ярмо Христове.
Раби господні рівні між собою.
Ти під ярмом шлях світовий пройдеш
і в царство боже ввійдеш, теє царство,
де вже немає пана, окрім бога,
а він же нам отець. Твоя гординя
була б до сатанинської подібна,
якби ти влади господа-отця
не хтів признати над собою.
 

Неофіт-раб.

 
Отче!
Яка вже там в раба гординя тая!
Нехай і так, нехай отець єдиний
над нами буде, та коли ж настане
те царство боже? Де його шукати?
Один з братів казав: воно на небі,
а другий: на землі…
 

(Дивиться з запитом і палким сподіванням.)

Єпископ.

 
Обидва праві.
 

Неофіт-раб.

 
Де ж на землі є царство боже?
 

Єпископ.

 
Тут.
 

Неофіт-раб.

 
У Римі?!
 

Єпископ.

 
В нашій церкві.
 

Неофіт-раб.

 
В катакомбах?
 

Єпископ.

 
Не говори: «ось тут» чи «там воно».
Воно є скрізь, де бог є в людських душах.
 

Неофіт-раб.

 
Коли ж він буде в душах всіх людей?
 

Єпископ.

 
Тоді, коли Христос удруге прийде
на землю з неба.
 

Неофіт-раб (смутно).

 
Брат один казав,
щоліт аж тисяча минути мусить
від першого до другого пришестя…
 

Єпископ.

 
Се єресь, брате, боніхто не знає
ні дня, ні часу…
 

Неофіт-раб (впадає йому в річ з радісною надією).

 
Значить, царство боже
настати може в кожен день і час?