Одержима

 
що був у тебе в тихім Назареті.
 

Месія.

 
Ти дорівнятись хочеш…
 

Міріам (з поривом).

 
Ні, Месіє,
я не рівняюся до тебе, ні!
Я знаю те, що я нещасна жінка.
 

Месія.

 
Так нащо ж ти зрікаєшся спокою,
єдиної потіхи всіх нещасних?
 

Міріам (з раптовою одвагою).

 
Бо ти його не маєш, сине божий!
 

Месія.

 
Яке тобі до мене діло, жінко?
 

Міріам, знищена, збентежена, закриває лице покривалом і повертається йти геть.

Месія.

 
Стій, Міріам, скажи, ти в мене віриш?
 

Міріам (не одкриває лиця).

 
Я вірю, що ти божий син, Месіє,
і всім, окрім мене, даси рятунок.
 

Месія.

 
Усім, крім тебе, жінко?
 

Міріам.

 
Ти сказав.
 

Месія.

 
Я не сказав того.
 

Міріам.

 
Та я те чула.
Прости, учителю, я мушу йти.
 

(Відступає.)

Месія.

 
Куди ти йдеш?
 

Міріам.

 
Не знаю. Так, на безвість.
 

Месія.

 
Чого ж ти йдеш?
 

Міріам.

 
Бо мушу йти.
 

Месія.

 
Навіщо?
 

Міріам.

 
Ти знаєш. Ти – Месія! Я не знаю.
 

Месія.

 
Зостанься тут.
 

Міріам мовчки спиняється.

Месія.

 
Скажи мені, ти чула,
що говорив я людям?
 

Міріам.

 
Так, Месіє.
 

Месія.

 
Ти прийняла мої слова?
 

Міріам.

 
Ніколи
я не забуду їх.
 

Месія.

 
І вслід їх підеш?
 

Міріам.

 
Вони слідом за мною підуть всюди,
волаючи: «Ти йдеш в неправу путь!»
І, мов на жар пекучий, наступати
я буду на слова твої огнисті, —
сліди мої від них криваві будуть.
 

Месія.

 
Уперта річ твоя, ти мов рабиня,
що знає волю пана і не слуха.
Таких рабів сувора кара жде.
 

Міріам (падає навколішки).

 
О горе! Впала вже на мене кара,