На полі крові

 
Та я ж таки тебе напевне бачив!
От навіть пригадав і як зовуть:
тобі наймення Юда!
 

Чоловік (збентежено).

 
Хоч би й так?
Чи мало є людей з таким іменням?
 

Прочанин.

 
Та й з тим пророком два таких було,
Що звались Юдами. Один земляк мій,
а другий здалека… забув я місто,
з якого був він родом…
 

(Пригадує.)

Чоловік.

 
А навіщо
тобі здалось те місто?
 

Прочанин.

 
Та казали
мені в Єрусалимі, що неначе
той Юда сторонський привів сторожу
на вчителя свого…
 

Чоловік.

 
А що тобі,
хто саме там привів і як те сталось?
 

Прочанин.

 
От якось не хотілось би мені,
щоб ти був тим…
 

(Радісно.)

 
Ба ні, вже ж то не ти!
Згадав я: хтось казав, що Юда-зрадник
завісився.
 

Чоловік (мимоволі).

 
Неправда!
 

Прочанин.

 
Як? Неправда?
 

(Вдивляється в чоловіка; тому, очевидячки, тяжке те вдивляння. Прочанин помалу відступає.)

 
Тепер я бачу добре: ти той Юда,
що вчителя продав.
 

Юда (з одвагою безвихідності зміняє свою дотеперішню понуро-потайну гутірку на рішучу, до нахабності одверту).

 
А якби й так?!
Ти думаєш, боюсь я сього слова?
«Продав! Продав!» Хто дарма віддає,
той ліпше робить?
 

Прочанин (відступаючи ще).

 
Та… вже наче ліпше…
 

Юда (поступаючи до прочанина).

 
Ні, гірше! Дурень той або злочинець,
хто дарма віддає. Хто ж продає,
то значить, що йому потрібні гроші,
а більше нічогісінько не значить.
 

Прочанин.

 
Та тут же річ іде не про товар.
 

Юда.

 
Що є товар? Як хто що зайве має,
той може те продати. От я мав
учителя, – як він зробився зайвим,
то я його продав.
 

Прочанин (з мішаним виразом презирства і цікавості).

 
І скільки взяв?
 

Юда.

 
Взяв тридцять срібняків! Що? може, мало?
 

Прочанин.

 
Та вже хоч би дорожче продавав…
 

Юда.

 
Я б сам радніший більше вторгувати,