Buch lesen: «Шухлядні краєвиди»

Сонети

Могутнє – духа – пророста – зерно

Із циклу «Відозви»

 
Обрушуються – й обрис інший – барви.
Ротата – дійсність – вівців – до обори.
Незнані – риси – проступають – в збірнім,
Готуючися – до звитяг – і збурень.
 
 
Й найпроминальніше – могоричі.
Із неба – душі – розтина – смичок.
Гадючники – в свідомості – й очу.
Красуню – смерть – за кіски – парубчак.
 
 
Й де щойно – зазімки,¹ – буя – весна,
Пунктииром – й геть – левині – брами сну.
І те, що – в оберемки – легковажно,
 
 
Гуляє – неподолане – без віжок. —
Бо й там, де – ані – нив, ані – стерні,
Могутнє – духа – пророста – зерно.
 

Бо – кожний – поле бою – і наварх²

 
Не в той бік – погляд, і на айсберґ – лиска.
Й сполучна – ланка узвичаєнь – луска. —
Ляска – батіг. – Запобігають – ласки.
Ще світ – молюск, заки – колос – Родоський.
 
 
Відтинки – тлуму, що – сади – й колюччя.
Та – намір, – й лячне – миттю – на нелячне.
Не встиг і – пальця, – й дійсність – вся – на клоччя.
І лише – ріг, який – хортів – десь – кличе.
 
 
Рівнина, що – й на гори, – до останку.
Та – більш, ніж – всесвіт, – вахлярем – з-під тиньку
Найневимовніше, – вже – й око – мружить,
 
 
Щоб – не чекав – ніхто – на роздоріжжі,
Коли – на нього – з нетрів – хижий – звір. —
Бо – кожний – поле бою – і наварх.
 

Й знов – дух – на барикади – і траву

Із циклу «Відозви»

 
Навккілля – кольорова – желятина
Півдотиків, півшерехів, півтонів.
Могутні хвилі: павзи – і хитання —
На півдорозі – у несусвітенне,
 
 
Деперепони – сталому, – чаклун,
Що, – присмоктки – невтільного – й зі скла
Й на жужелицю, щоб – циклон
Заговорив – тією мовою, що – й клен,
 
 
І, стиснувши – загубник³ – акваланга,
За рибкою – у доозонний – лінкос,⁴
Заки – буття – ковтне всесвітня – мульча,⁵ —
 
 
З заглибини – височуючи – мовчки —
Все, що – енерґію – подальших існувань,
Й, ще – в сповиточку, – паростки – нові. —
Й знов дух – на барикади – і траву! —
 

Та вже – вороний – і вершник – із краплини – вирина

Із циклу «Відозви»

 
Дошки – рожеві – від звуковідтворень, —
Від – прощавань, від’їздів – і повернень. —
Як – густо – крила, де – птахи – у вирій
Крізь смужку – спогадів, що – ледь – від вару.⁶
 
 
Час – нескінченностей. – І час – обмежень.
Межу – рухому – галактичні – мажі.
Хоч – голі – й босі, – щит, – єдиний, – мужність,
Куляста блискавка, що – сили – множить.
 
 
На кожнім – кроці – вири – й роздоріжжя, —
Шлях – до – щораз – стрімкіших – перероджень. —
і Бациля духа – напрям – і собори —
 
 
Повз вовкулаків – всіх віків – й забарвлень,
Де – каліч – волю. – Та вже – вороний
І вершник – із краплини – вирина.
 

Щоб – мисочку – й для часу косарів

Із циклу «Ненормовані відтинки»

 
Нa брамі дійсности – стовп – біоробот:
Цим – лусту – хліба, тим, які – маршрути,
Весілля – верх і низ – ефемериди. —
Кожний – собі, – мірою – змоги, – раду,
 
 
Заки усіх – небес – двигтюща – лійка,
Хоч навкруги – ще – регіт, охи, – зойки. —
Тлін – у руці – колоду карт – й махлює. —
Хлопчина – до колонки – чортопхайку.⁷
 
 
На площах – гучномовці – й велелюдно.
Та – течії – хто – в світло, – непідвладні.
Маля – на коника – при мамі – вйока.
 
 
Вирує, згортуючись, – гомін-накип. —
Й на розі – варить – бабця – риж-сирець,⁸
Щоб – мисочку – й для Часу Косарів.
 

Ледь – мінідощик

Із циклу «Відозви»

 
Ледь – мінідощик, – й зацвіли – мімози —
На втіху – і статечним, і замурзам.
Дійсности – вузол – пробує – й омизник.⁹ —
Природа – ширше – зір, серця – і м’язи.
 
 
Пошкандибало – неутульне – вбік —
Під – мильні – бульбашки, які – байбак.
Очищень – лазні – знов – цілу – добу:
Той – випростався, інший – у клубок.
 
 
Й крізь – омахи – в ущільнення – рябе, —
Русалки – і в калюжах – арибал.¹⁰ —
З-під – плівок – й пелюшок – назовні – оклик —
 
 
Доріжку, до якої – ще – не звикли:
Ще – палить – ноги – світлом – в світло – йти,
І поруч – доґи, що їм – ґном: «Ату!» —
 
 
Та дух – єдиний – воля – і мета.
 

Вуста – до вуст, – дух – крізь буття – іде

 
Артерію, – пів неба, – затискач.¹¹
Пом'якшав – слід, що – атмосферний – корч.
Лон долоні – ніжно – громіздке. —
Й все більші – ноги – й пальці – сонця кущ.
 
 
Й де під ребро – ножа – засалабонив¹² —
Навкіллю – вир, – сліпучішають – бані,
Що – просто – з ґрунту – повівом – в обійми —
Найневимовнішому, яке – буйність —
 
 
На цуценя, що – хвостиком – меляє¹³
Від чого – світу озія – маліє.
І дійсність – знову – нескінченний ранок,
 
 
Який – нові усесвіти – із ринви. —
Аж – голову – на лікоть, – снів вапняк —
Бар’єри, – нездоланні, – розіпхнув —
 
 
Й, не кліпнувши, суцільним – оком – вдих:
Пусти до вуст, – дух – крізь буття – іде.
 

Де – вічність – з проминальним – у триктрак

Із циклу «Відозви»

 
Поснули – пильнувальники – циклопи,
Й назовні – те, яке – в труні – у склепі.
Й потвора – м’ясорубка – всмак – чалапа,
Й за нею – почет – з гідр, клоак, поліпів.
 
 
Та – із мачини – й інший – полігон.
І дійсности – міняється – нога.
Ґонґ, і ковток – прозріння – й на бігу, —
І яблуневий сад – із вух – й легень. —
 
 
На перетрус – буття – ідіофони.
Й знов – вагонетки – з трупами коханих.
Попід – навіяним – хребти – й первинне —
 
 
Під тягарем – процесів – виживання.
Та – намір – й найстабільніший – конструкт,
Де – вічність – з проминальним – у триктрак.¹⁴
 

Світ – з додатками – в Cилур¹⁵

 
Нащадка – пильно – ненька – і татусь.
Попід ногами – жовті зябра – Стікс.
Ледь – на мікрон, і – прірвою – «не так!» —
Всі з’яви – з невимовного – ниток.
 
 
З тунелів сну – і піші, і – комонні.
Заки й вони – на цяточки – туману.
Перед – непізнавальним – з крихт – й імунне.
Й не блиснуло, а вже – глобальні – зміни.
 
 
Поверх – притоптаної – типчини¹⁶ —
Пливуть – лиш – наречені – у човнах. —
У фіялкове – переходить – сіре,
 
 
На – тлі я кого – залишки – косарок. —
Без пензлів – й рук – нових буттів – маляр —
Вхистився – світ з додатками – в силур. —
 

І про зміни

Із циклу «Відозви»

 
Летовище. Вправляється – літун:
Фіксацій – цятку – в невагомий – стан.
На крилах – річка, де – мигтять – плоти,
Балькон з тітусею, брезентний – тент.
 
 
Поодаль – віник – місто – підміта,
Щоб – кожний – кусник – буханця – й мету. —
На розі – репетує – газетяр:
Щез – хмаросяг, а небом – ліфт – й ліфтер,
 
 
Якого – в пік – години – гомініди,
Що – крізь – усі – нашарування – й надми.
В нові подоби, – їм – нема – вже – ліку, —
 
 
Витягується – світ, – тремтить, – галака. —
Й – за голову, аж тіпа – очману:
Як – впоратися – з тим, чого – нема? —
 

Й увесь світ – серце, що – з очей – мости

Із циклу «Відозви»

 
Єдиний – дух – і стрижні, і міцели.¹⁷ —
Весь обрій – спух, – кряж: стегна – й парасолі.
Лакрицею – пів неба – позвисало,
Готуючи – перехідну – посілість,
 
 
Де – людству – новий вимір – альбатрос. —
Й біжить – факір, на голові – матрац,
Бо – кожному – щемить – й місяцетрус,
І конче – буфер, щоб – до норми – стрес. —
 
 
Відвіяв – час – і рідних, і матусю,
Й доводиться – самому – те, що – тисне. —
Женуть – із прірв – потвор – маховики. —
 
 
Та – і граніт – колоссям – пророста. —
І море – знов – солончаки – пустель.
Й увесь світ – серце, що— з очей – мости.
 

Заграва – над містом

 
Літають – щастя – й намірів – пір’їнки.
Малому – на подряпину – зеленку.
Два дженджики – змагаються – за юнку.
Добродій – в брилику – усмак – кров’янку.
 
 
На мить – з кущів – біля каварні – скрекіт.
Повішений – пішов – до бару – з крокви.
Обслуга – закладу – в циліндрах – круки.
Зідхання. Галас. Співи. Охи. Крики.
 
 
Ворожку – робота – з намету – чути.
Моряк – на дошці – вибива – чечітку.
Тут – ковтачі – вогню, там – линвоскоки,
 
 
Гіпнотизери, картярі, макаки.
Хто – душу, хто підметки – залиша. —
Хто – й заграву над містом, – чвал лошиць.
 

Із серця – стяг, що – на весь світ – росте

 
Сенс існування – гілочкою – глоду—
У склянці,– і свідомість – на боліди.
Дзвін – дійсности – у грудях – ледве-ледве.
Згорнулася – і скатом – геть – полуда.
 
 
Ще – поруч – чути: озія′ – талапа.
Та і її вже – присмерку – поліпи.
Хвиля, бува, – й агар агару – хлю′пне,¹⁸
Щоб легше – вдосконалення – халепу.
 
 
Глуха – стіна – ще – пам’ятає – трактус,¹⁹
Хоч – легіт – не дає – себе – підстригти,
Клітини – вміст – для – світла – просякання.
 
 
І лицарі на тиграх – підвіконням, —
Знов – переорюють – і душу, й степ. —
І юнка, що – буття – на автостоп,
 
 
Із серця – стяг, що – на весь світ – росте.
 

Де – стежку – існування коліща

 
Кипить – по краєвиду – у каструлі. —
Їх – час від часу, – неквапливо – кралі.
Навколо них в повітрі – хлопець – кролем:
Відрощує – собі – й навкіллю – крила.
 
 
Копилить – губи – при ляльках – лялькар.
Від сонця – в сизій мряці – кілька – шкур.
Біжить – собака, – весь світ – набакир.
Мокриці – тягнуть – в гай – тенісний корт.
 
 
Сидить – на гілці – нерухомо – леліт.²⁰
В грудки – латаття – гусне – прохололі:
Вода – сліди – скубальної – машини,
 
 
Яка – за співом – інколи – й вільшанки.
Й лише – лоза – ще – коротко – тріщить,
Де – стежку – існування коліща.
 

Як пахне – звук – буття, що – долина΄²¹

 
Працює – над годинником – дзиґар,²²
Нема – коли – й пляшчини, що – кагор.
Час – вивітрився, – кілька – кучугур
Та горб на плечах, – для майстерні – герб.
 
 
Заснув на дзиґлику – лихий – порадник,
Ногою геть – і рідне, і нерідне.
Дроти – над дахом – вагонеток – з ру΄дні.
Вилоги – дня – від покладів – природніх.
 
 
Рибалка над струмком – додому – вилов,
Зозуля – груш – на вербах – накувала.
Й до зірки – міст – на палях – вдалині. —
Як – пахне – звук – буття, що – долина΄.
 

Де є – джерела, із яких – майдан

 
Бігун – бар’єр, аж – завидки – беруть.
Замість – світила, в небі – зяє – рот.
Навколо – густо – світлова – кора.
Пік існування: жодних правил гри.
 
 
А серце – ще – ніяк – від ошелешень.
Взнаки дається – мілководний – лишок. —
Від обрію – лишилася – калюжа —
В процесі – відмирань – і відмолоджень.
 
 
Та скрізь – поволі – утвори – кремезні,
Що – мить тому – по скверах – світ – мімозний.
І хмаросяги, кольорові – бутлі,
 
 
Що – звикли – доти – линтварі – дубити,²³
Крокують – по – одинці – хто – куди,
Де – є джерела, із яких – майдан.
 

Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих

Із циклу «Відозви»

 
Райони – хмаросягів – торботряси,²⁴
Цивілізацій – нестабільний – трусок.
Хоч порт – вирує: крани – й альбатроси. —
Одних – звитяги, інших – лихо – трусить.
 
 
З бальконів – в горщиках – цвіте – ляванда.
Каліка – у візку – справляє швенді.²⁵
У мізках – знову – гін – до форм – первинних.
Загусто – мертвих, й жодного – подзвону. —
 
 
Як пальцем – ґудзик, – й світ – на лабузиння,²⁶
Мала – великою – одразу – зона. —
Мовляв, чубрій²⁷ – кобилу – укодокав²⁸
 
 
За те, що – нахилів – занадто – диких. —
Й чекають, аби – злу – поїхав – дах,
Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих.