Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти

Про що ця книга?

Том, який ви тримаєте в руках, містить тексти, унікальні для україномовного середовища.

Згідно із академічним тлумачним словником української мови, «УНІКА́ЛЬНИЙ, а, е. Надзвичайний у якомусь відношенні; рідкісний, винятковий».

«Унікальність» в даному конкретному випадку означає, що тексти, з якими ви можете ознайомитися, в доступному принаймні мені україномовному середовищі відсутні в принципі.

«Надзвичайність», як на мене, полягає в тому, що це – першопублікація оригінальних масонських текстів, які збиралися укладачем впродовж багатьох років буквально по крихтах. Головним чином в Сполучених Штатах Америки, але і в Італії, і в Польщі, і у Великій Британії, і в Ізраїлі, і у Туреччині, і в Угорщині, і у Франції, і в Україні¹. Все і не пригадаю. Та й не потрібно – слово дав.

Саме в процесі цього «збирання»/пошуку/полювання/намовляння укладач дійшов парадоксального, але очевидного особисто для нього висновку: США не є стільки державою, скільки окремою від усіх існуючих цивілізацією, свідомо, послідовно і від самого початку побудованою на масонських приписах, нормах, правилах, законах, моральних імперативах.

Пояснення цього вимагало би за інших умов додаткових зусиль, але, беручи до уваги обмеженість мого біологічного віку і необмеженість зацікавлень, залишу це задоволення наступній генерації масонознавців, масонолюбів, масонохейтерів і взагалі всім зацікавленим особам та інституціям.

Саме це, тобто усвідомлене «батьками-засновниками» США розуміння того, ЩО і З ЯКОЮ МЕТОЮ ВОНИ ТВОРЯТЬ + невичерпний талант, працелюбність людей всіх можливих національностей та віросповідань, які будь-якими мислимими і немислимими шляхами діставалися до цієї «землі обітованої», забезпечили Сполученим Штатам Америки роль локомотива людського розвитку.

«Рідкісність» в даному конкретному випадку означає: цілісного уявлення про бачення, розуміння «вільними мулярами» світу, в якому ми співіснуємо, світу, який вони намагаються з різним успіхом перетворити на щось краще, а ми тільки бездумно споживаємо – у широкого загалу не існує. Скажу більше, ознайомлення, обмірковування цих текстів переконало мене тільки в тому, що «прийняти», «зрозуміти» масонський світ, «включитися» в нього можна тільки «зсередини», тобто лише в тому випадку, якщо ви самі є практикуючим вільним муляром. Це твердження, здається, обґрунтування не потребує. Адже самоочевидно, що дух чи то християнства, чи то юдаїзму, чи то ісламу, чи то буддизму, чи то будь-якої іншої деномінації можна зрозуміти тільки в тому випадку, якщо ви не тільки є її вірним, але живете і дієте згідно з її приписами – пліч-о-пліч з подібними вам.

Ну, і, нарешті, «винятковість» для даного конкретного випадку означає: наведені тексти є маленькими крихтами величезного пазлу, абрис якого хіба починає ледь-ледь проявлятися крізь морок невігластва, непорозумінь, неуцтва, ненависті, заперечень, упереджень та всіх інших подібних «чеснот», якими так щедро обдарований кожен з нас. Ну, а якщо не кожен, то один – як мінімум. І це – я сам. Особисто. Нема на кого нарікати.

Отже, наведені тексти, рясно проілюсторвані укладачем та доповнені бездарними його ж перекладами відповідних статей з «An Encyclopedia of Freemasonry and its kindred science comprising the whole range of arts, sciences and literature as connected with the institution by ALBERT G. MACKEY, M. D., 33°. New and revised edition. Vol. I & II. Published by The Masonic History Company. New York and London. 1917 (далі – An Encyclopedia, відповідний том та номер сторінки)», можливо, дадуть вам деяке уявлення про всесвітній рух «вільних мулярів» – як вони себе називають.

А ще трактують себе і «Орденом» і «Братством», що для мене особисто є прикладом «оксиморону», тобто «літературно-поетичним прийомом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, які спільно дають нове уявлення». Це очевидно: «Орден» не може не бути структурою вертикально побудованою, ієрархічною. Натомість «Братство» на то воно і «Братство», що всі, хто до нього належить, є рівними в правах та обов’язках – ясна річ, в залежності від здібностей та віку.

Хто такий Альберт Галлатин Макей?

А. Макей народився 1807 р. – це рік приєднання Фінляндії до Російської імперії, прем’єри V симфонії Л. Бетховена (до слова, також відомого масона), заборони імпорту рабів до США, кривавої російсько-французької битви при Прейсиш-Ейлау та Тільзитського миру між цими двома імперіями, відкриття першої залізниці у Великій Британії…

Лікар за освітою, А. Макей у 27-річному віці був ініційований у ложі «Св. Андрій» у рідному Чарльстоні, що у Південній Кароліні.

За 20 років закинув медицину, цілковито віддався масонським дослідженням. Макей – автор численних книг та принципово важливих для вільного мулярства текстів. Серед них:

– Лексікон Вільного Мулярства (A Lexicon of Freemasonry. 1845 р.),

– Принципи масонського права (The Principles of Masonic Law (1856),

– Містичний зв’язок (The Mystic Tie, 1867),

– Керівництво Ложею: (A Manual of the Lodge, 1870),

– Енциклопеія Вільного Мулярства (1873),

– Символізм Вільного Мулярства 1882),

– Історія Вільного Мулярства: його легенди та традиції (у співавторстві з William R. Singleton, 1906).

Вільно володів грецькою, латинською, гебрейською та європейськими мовами, які опанував, між іншим, без сторонньої допомоги. Пречудово орієнтувався в контраверсійних подіях доби Середньовіччя. У фокусі його уваги – кабалістичні й талмудістські дослідження, питання абстрактного символізму. Обіймав великі посади – Великого секретаря Великої ложі Південної Кароліни, Великого секретаря Верховної ради Південної юрисдикції (ВРПЮ) Стародавнього та прийнятного Шотландського Статуту (Supreme Council, Scottish Rite, Southern Jurisdiction, USA).

Для вашого і мого розуміння.

Ця інституція була заснована в тому самому Чарльстоні 1801 р. Офіційна повна назва – «Верховна рада генеральних інспекторів, лицарів Храму Соломона 33º Стародавнього та прийнятого Шотландського статуту масонства Південної юрисдикції США» (The Supreme Council (Mother Council of the World) of the Inspectors General Knights Commander of the House of the Temple of Solomon of the Thirty-third Degree of the Ancient and Accepted Scottish Rite of Freemasonry of the Southern Jurisdiction of the United States of America). Зовсім просто: це – головний, керівний орган для всіх вільномулярських лож 35 штатів США (інші 15 підлягають незалежній від неї Верховній раді Північної юрисдикції.

Ще простіше: всі існуючі в світі законні Верховні ради та ложі Шотландського Статуту походять від ВРПЮ, одним з керівників якої і був. А. Макей.

Головний внесок А. Макея у світову масонерію – авторство так званих масонських «ландмарок». Тобто основних масонських принципів, які відрізняють їх організацію від будь-яких інших.

Всіх ландмарок 25 і вони такі:

1. Пізнавальні знаки та слова.

2. Поділ символічного масонства на три градуси.

3. Легенда третього градусу.

4. Братством керує головуючий офіцер, який називається Великий Майстер і обирається зі складу братів.

5. Великий Майстер має права головувати на будь-якому зібранні братства, де б і коли воно не відбувалося.

6. Великий Майстер має право дарувати право відкриття ложі та проведення робіт в ній.

7. Великий Майстер має право надавати дозвіл на посвяту будь-якого брата в будь-який градус без дотримання звичайної процедури.

8. Великий Майстер має право провадити посвяту до братства без дотримання звичайної процедури.

9. Масони повинні збиратися в ложах.

10. Коли брати збираються в ложі, ними повинні керувати Майстер та два стражі (дозорці).

11. Під час зібрання ложа має відповідним чином охоронятися.

12. Кожен масон має право на представництво в будь-яких загальних зборах братства, а також відповідним чином інструктувати своїх представників.

13. Кожен масон має право апелювати з приводу рішень своїх братів до Великої Ложі або до загального зібрання вільних мулярів.

14. Кожен масон має право відвідувати та бути присутнім на зібраннях будь-якої регулярної ложі.

15. Жоден відвідувач, невідомий присутнім братам або будь-якому одному з них, не має права входу до ложі, поки не відбуде опитування або іспит у відповідності із стародавніми традиціями.

16. Жодна ложа не має права втручатися у внутрішні справи іншої ложі або надавати градуси братам-членам інших лож.

17. Кожен масон зобов’язаний коритися масонському законодавству своєї юрисдикції (за місцем проживання), поза тим, є він членом будь-якої ложі або ні.

18. Кандидати на посвяту до братства мають відповідати певним вимогам.

19. Віра в існування Бога, якого називають Великий Архітектор (Будівничий) Всесвіту.

20. Віра у відродження до прийдешнього життя.

21. Книга Священного Закону є незмінною, незамінною та невід’ємною частиною оздоблення ложі.

22. Рівність масонів.

23. Таємниця організації.

24. Підстава спекулятивної (умоглядної) науки на оперативних (дієвих) началах, а також символічне використання та пояснення термінів даного .Абсолютно ремесла заради навчання релігійним та моральним принципам.

25. Ці ландмарки незмінні².

Але, перед тим, як ви зануритесь в процес пригадування знайомих літер (їх буде багато) та споглядання не завжди або недобре знайомих ілюстрацій (таких таки буде багато), наведу один текст, який дозволить читачеві скласти приблизне поняття того, як адепти Королівського Мистецтва (це ще одне самовизначення членів Ордену / Братства) трактують самих себе. Іншими словами, відповідають на питання: «хто ми?», «навіщо ми?», «куди прямуємо?»

Іншими словами, це один з варіантів пояснення насамперед самим собі місії та статусу Вільного Муляра.

Текст такий.

«…Абсолютно – тобто без будь-яких попередніх зауважень та передумов – кожен з нас є (або може бути) посланцем ВАВ. Тобто носієм та поширювачам Смислів, Ним сформульованих та на цей час нам об’явлених.

Для початку спробуємо розібратися із дефініціями.

Стандартне визначення таке: «Посол – голова першокласної дипломатичної місії, що представляє репрезентовану державу (це самозрозуміло), інституцію (наприклад спеціалізоване державне відомство), або особу (наприклад Папа Римський), або інтенцію (посол Ліги Націй й т. п.) до влади іншої держави чи міжнародної організації (наприклад посол до Rotary International)».

В деяких енциклопедичних довідниках можемо натрапити на таке несуперечливе зі щойно наведеним визначенням: «Амбасадор – дипломатичний представник найвищого рангу, уповноважений представник однієї держави до іншої».

Ключових слів тут принаймні два: «дипломатичний» та «представник».

Класичне визначення дипломатії міститься в Оксфордському словнику англійської мови: «Дипломатія – це здійснення міжнародних відносин шляхом переговорів; сукупність засобів, що їх використовують посли й посланники з метою забезпечення переговорного процесу; праця або мистецтво дипломата».

Отож, ставимо собі питання: ким є (або мають бути) Амбасадори ВАВ? Адже не всі з нас є професійними (чи призначеними з політичних міркувань) класичними дипломатами. І, отже, не всі і не завжди уявляємо, що таке «процесуальна дієздатність» і як її визначають (ящо визначають наші статутні документи?

Перебування в Братстві об’єктивно відкриває можливості пошуку відповідей там, де їх, власне, і треба шукати. Тобто в Плеромі.

Згідно із загальноприйнятим визначенням, πλήρωμα, або plerum – море Світла, місце перебування ВАВ, який еманує із себе вселенську благість, сукупність еонів.

Неоціненну допомогу тут (як і в багатьох інших випадках) знайдемо в Книзі Священного Закону. А саме, в другій її частині, яку ми, християни різних деномінацій, одностайно визнаємо Новим Завітом.

Одна з іпостасей (від грецького ὑπό-στᾰσεως, тобто «основа», «існування», «реальність», «дійсність», «сутність», «особистість») її головного Героя – іпостась Посередника. Посередника між Тим, хто послав Його, і тими, до яких Отець послав Свого улюбленого Сина.

Іншими словами, Ісус – мабуть, перший після Мойсея та Аарона – всесвітньо відомий Посередник (але не тільки Посередник) між Тим, хто формулює Смисли, та тими, кому ці Смисли адресовані. Саме ці адресати мають сакральний обов’язок – особливо ми, хто визнає себе адептами вчення ВАВ – виховувати в собі, плекати, розвивати, відкривати в інших Смисли, коди яких закладені в Книгах Священного Закону.

Першим серед них є любов до ВАВ, тобто до Творця Всіх Світів і Установителя Законів, по яких вони народжуються, функціонують та припиняють своє функціонування. І значить, що ця любов має розповсюджуватися на всіх, кому Він видав незбагненної цінності кредит – життя земне і життя вічне.

Одним з найважливіших є і любов до Закону, який дав Отець Небесний, ВАВ. Значить, зокрема, любов до народу, через який Він цей Закон нам оголосив. Побіжно, лише декількома словами означимо: рівень цивілізованості людини, спільноти, суспільства, держави саме і визначається ставленням до народу, через який Творець Всіх Світів оголосив свою Волю, оформлену в Декалозі.

Рівень цієї цивілізованості – і тут у нас, адептів Королівського Мистецтва, вимірюється і ступенем нашої толерантності і до інших, і до всіх профанів – навіть якщо вони нам неприємні з тієї чи іншої, як правило, абсолютно безпідставної причини.

Це, в свою чергу, означає: ті, хто обрав Шлях, Істину та Життя та Пошуку себе в Плеромі, попри всі досягнення та «поразки» є нашими улюбленими братами та сестрами.

Це судження, здається, також не потребує ніякої додаткової аргументації. Це так тому, що ми йдемо однією дорогою і тільки Viribus unitis ми зможемо пройти її Ad maiorem Dei gloriam.

На цьому шляху нас неодмінно чекатиме те, що один з найвизначніших мислителів світу цього називав «драмою буття». Наша дорога, наше буття, наше перебування в Братстві – це не обгортка глянцевого часопису, ідола профанської консюмерської культури, її «ідеалів», її естетики, її лексики, її тваринного в своїй сутності буття.

Наша дорога – це не тільки і не стільки добре упорядкований highway Любови, але звивистий шлях Правди, Світла, Справедливості.

Аби гідно подолати кожному свою частину, кожному з нас треба не тільки багато фізичних зусиль та моральних якостей. Для успіху під час цієї подорожі треба, насамперед, вийти за межі матриць, нав’язуваних нам за різних обставин, в різні часи, різними людьми та владами. Головна з них – матриця жертви.

Але Жертву вже принесено! За всіх і за все!! Єдина жертва, яка потрібна, – пожертвувати Йому, ВАВ, наші улюблені, такі «милі» і такі «зручні» «чесноти»: лінь, заздрість, невігластво, маніпулювання собою та іншими, невичерпну спрагу тупого споживацтва та соціального кар’єризму.

Життєво необхідно витягти з нашого індивідуального та колективного мозку абсолютно руйнівну матрицю нашої історії – історії людини-жертви.

Корабель нашого життя вже давно дістався пункту, визначеного логікою його походу. Походу, мапа якого рясно вкрита позначками, досягнення яких має невідворотний і завжди інфернальний наслідок. І ця трагедія спіткала, спіткає та спіткатиме не тільки пасажирів і команду пароплаву нашого життя, але і всіх наступних кораблів, які хвацько, але і впевнено йдуть тим самим курсом.

Прикладів – греблю гати, тут не місце і не час зупинятися на них. Це так ще і тому, що кожен з Братів може і зобов’язаний скласти такий список для себе особисто.

Висновок. Ми, як Братство, ми, як Амбасадори ВАВ, не маємо вибору. З доброї волі і без жодного стороннього примусу ми присягнули на Книзі Священного Завіту торувати шлях Правди, Істини та Життя.

Значить, приречені вийти за межі усталених, але антинаукових і абсолютно руйнівних національних, соціальних, псевдокультурних мітів. Вийти з інфернальної матриці «виживання» та інсталювати натомість матрицю «розвиток».

Вона ж бо освячена життями, діяннями, жертвами наших попередників, які, власне, і створили той земний простір, в якому ми перебуваємо. Простір, який є тією тонкою червоною лінією, яка розділяє простір Світла, тобто Порядку, встановленого Творцем, від простору Темряви, простору Хаосу.

Це вимагає від нас, Брати, подвоїти, потроїти зусилля – за себе і за них, тих, хто відійшов до Вічного Сходу. Аби розбудовувати, розвинути те, за що і за кого вони, подібно Учням, Підмайстрам та Майстрам Великого Архітектора, поклали бодай частину свого життя.

Наша спільна, але і особиста місія – бути пошукачами смислів нових епох. І ми не знаємо, якими вони будуть. Але знаємо, бачимо, відчуваємо: старі (насамперед успадковані від попередньої епохи звички, правила, досвіди) судомно, болісно, насамперед всередині кожного з нас, помирають кожного дня, кожної години, кожної хвилини.

Нехай вас ведуть розуміння та відчуття: Він завжди поруч. В наших символах, в наших почуттях, наших думках, наших діях.

Не десь там позаду, не десь там попереду, не десь там збоку, а саме поруч.

Тут і зараз.

І ми – поруч з Ним.

Розуміння, відчуття цього і є нашим сакральним обов’язком, місією, честю та смислом буття.

Наша місія – бути пошукачами та першовідкривачами нових носіїв та споживачів цих смислів. Бути модерними інтерпретаторами цих людей і цих смислів для різних аудиторій, донесення цих смислів у зрозумілій та прийнятній формі для тих, хто шукає, але і готовий поділитися з вами та нами своїми.

Ми – посланці Того, серцем, мозком, печінкою, кров’ю, диханням якого є наші Храми. Храми наших душ, наших сумлінь, наших сердець була, є і завжди буде символом.

Символом людської гідності.

Символом писаного права, за яким ніхто не може бути вищим за закон.

Символом політичної та економічної свободи.

Символом релігійної свободи та віротерпимості.

Символом національної толеранції.

Символом гостинності.

Символом високої культури.

Символом інтелекту.

Кожен з нас добровільно, при ясному розумі та без зовнішнього примусу обрав складний, вкрай важкий шлях. Шлях від Темряви до Світла. На цьому шляху вас чекатимуть не 50, а 150, ба більше, тисяч відтінків сірого».

Ну, а тепер, власне, тексти.

Ці тексти збиралися по крихтах впродовж багатьох років в різних країнах, в яких мені довелося побувати. Жоден з них не мав авторства, типу «іван/джон/моше/сільвіо іваненко/сміт/мучник». Наприкінці окремих текстів були хіба ініціали, в деяких остання сторінка була просто обрізана (або заретушована). Що давали, то і брав.

Білі рукавички у «символічній» масонській ложі

В профанському, матеріальному світі рукавички служать для захисту рук від холоду та можливих виробничих травм.

У масонському світі вони є одним з найбільш важливих символів і є об’єктом для вивчення дослідниками вільномулярської ритуальної практики та пов’язаної з нею філософією.

На найдавніших зображеннях вільномулярських праць рукавички зазвичай не зустрічаються. Отже, принаймні з деяким ступенем впевненості, можна стверджувати: їх використання мало виключно урочистий характер.

Масонство як Орден генетично пов’язаний із Орденом Тамплієрів (Бідні Брати-Воїни Христа та Соломо́нового Храму (лат.: Pauperes Commilitones Christi Templique Solomonici).

Отже, логічно припустити походження рукавичок як елементу військового убрання. Лицарі-храмовники використовували рукавички – як шкіряні, так і кольчужні або панцирні для захисту рук в бою.

У Середні віки рукавиці були, насамперед, видимою ознакою приналежності до вищого класу, відділяли аристократію, дворянство від нижчих за статусом соціальних груп. Використовувалися не тільки під час бойових дій, під час служби сюзерену, але і під час змагань та/або забав – стрільб з лука, полюванні тощо.

Передача рукавиці від однієї особи до іншої символізувала передачу влади та надання безпеки від отримувача тому, хто передав рукавиці. Кинута рукавиця символізувала зняття захисту з того, кому була кинута, його засудження, осуд.

Ще один варіант використання рукавиць – передача їх в дар єпископу одразу після церемонії інвеститури (лат: investio одягати; символічний акт передачі прав власності на що-небудь, в даному випадку – на єпископську кафедру. – Д. Я.). Під час акту інвеститури обов’язково проголошувалася молитва про збереження чистоти рук нового єпископа. За деякими відомостями, Дюран (1206—1237 рр.), принц-єпископ Л’єжу (1221—1025 рр.), інтерпретував рукавички як символ помірності. На його переконання, всі добрі справи потрібно робити смиренно, тримати в секреті. Іншими словами, це мало символізувати відому євангельську притчу про праву руку, яка не мала знати, що робить ліва.

Деякі дослідники виводять масонський звичай дарувати пару білих рукавичок неофітові наприкінці церемонії його посвячення з традиції, встановленої ще в часи Карла Великого, який нібито отримав пару білих рукавичок від Папи Римського Лева ІІІ, який виконав акт коронації та помазання. Це нібито мало нагадувати про неможливість доторкатися руками Імператора Заходу до чогось нечистого…

Використання рукавичок середньовічними будівельниками-каменярами (сучасні масони називають їх «оперативними» масонами. – Д. Я.) підтверджується історичними документами. Наприклад, в 1322 р. псаломщик кафедрального собору м. Йел (Yale) придбав рукавички для мулярів, які там працювали. В 1456 р. в м. Ітон (Eton) білі рукавиці було передано «каменотесам, які будуть тут класти каміння, згідно із звичаєм, прийнятому в них». Документ, який зберігається в бібліотеці Оксфордського університету (University of Oxford), повідомляє: «20 пенсів рукавичних грошей було видано каменярам, які брали участь у відновленні коледжу м. Кентербері». Запис, датований 1423 р.: 18 пенсів було видано на 10 пар рукавичок для мулярів «під час виконання ними їх праць». Численні повідомлення про видачу мулярам певних сум на рукавички можна знайти в монастирських хроніках XVI—XVII ст.

Традиція носити рукавички з’явилася в «спекулятивному» масонстві («спекулятивними» є масони, які займаються будь-якими професіями, але не займаються, власне, будівельними роботами як такими, натомість«навчають правилам моральності» (В. Іванов. Тайны масонства» // http://www.bibliotekar.ru/masony/10. htm. – Д. Я.) принаймні наприкінці XVI ст. Найстаріший, відомий на сьогодні документ, так званий «Статут Шоу» від 28 грудня 1599 р., виданий ложі Кілуіннінга (англ.: Kilwinning, Scotland), забов’язав своїх членів платити по 10 шотландських фунтів і 10 шилінгів за свої рукавички.

В «спекулятивному» масонстві первинний внесок для нового учня включав вартість рукавичок, якими він був забов’язаний забезпечити всіх «братів». Існував навіть особливий термін – «одягнути ложу». В «Конституції» Джеймса Андерсона, «Вельмишановного Майстра масонської ложі, Великого Привратника Великої Ложі Лондона та Вестмінстера» є стаття про те, що кожен новий брат забов’язаний «одягнути ложу». Протоколи іншої ложі, датовані 1674—1675 рр., свідчать: вартість членських внесків стягувалася на основі вартості рукавичок для всіх членів ложі. В ложі м. Ебердін (англ.: Aberdeen, Scotland) кожен учень повинен був заплатити певну суму або іншу вартість за пару рукавичок та полотняний фартух для кожного брата ложі (XVII ст.).

Використання тканини замість шкіри при виробленні т. зв. «запонів» (ритуальних масонських фартухів, які використовуються виключно при проведенні вільномулярських праць. – Д. Я.) пояснюється високорозвиненим виробництвом льону у цій місцевості – тканини було вдосталь, натомість шкіра була значно дорожче та і знайти її було складніше. …

Звичай носити рукавички в наш час не є обов’язковим для всіх Вільних мулярів. Наприклад, з початку ХІХ століття в ритуалі «Емулейшен» (англ.: Emulation Lodge of Improvement; фр.: Rite emulation; укр.: Англійський ритуал або «Ритуал союзу») – основному ритуалі Об’єднаної Великої Ложі Англії з 1813 р., що виконує функцію об’єднуючого ритуалу для стародавніх та сучасних лож, про рукавички не згадується. Тобто цей звичай не є загальним.

Натомість рукавички широко використовуються в континентальній європейській ритуальній практиці, особливо в ложах, які працюють за Стародавнім та Прийнятим Шотландським Статутом (англ.: Ancient and Accepted Scottish Rite, заснований 1801 р.).

Цей ритуал передбачає вручення однієї або двох пар рукавичок новопосвяченому «братові». Одна з них призначалася для нього, друга пара – для супутниці життя новопосвяченого, була символом великої поваги, з якою вільні мулярі ставляться до своїх дружин.

Підсумок.

У масонському світі символізм рукавичок пов’язаний, в першу чергу, із захистом, який вони дають рукам, відокремлюючи їх від навколишнього «профанського» простору. Саме тому загальноприйнятим є звичай знімати одну чи обидві рукавички під час священної промови, коли потрібно ритуально доторкнутися до Книг Священного Закону (Тори, Нового Завіту, Корану). Це символізує відсутність будь-яких перешкод між людиною, яка складає присягу, і словом Божим – адже тільки тоді дія, присяга або зобов’язання набувають сакрального статусу. Згідно із масонськими поняттями, зняти рукавичку необхідно при промові будь-якої присяги. В цьому випадку оголена рука символізує оголену душу людини та її готовність відповідати перед людьми у випадку порушення цієї присяги. Зняття рукавичок символізує і духовну, і емоційну, і розумову єдність «братів», між якими не повинно бути ніяких кордонів та перешкод.

Є в цьому, звичайно, так само як є в будь-чому ще, що відноситься до Вільного Мулярства, (свій) символізм. Рукавички, що даруються кандидатові для нього самого, призначені навчити його, що дії масона мають бути чистими та бездоганними, як рукавички, щойно передані йому. В Німецьких Ложах слово, що використовується для означення дії, є, звичайно, handlung або handlings, «праці його рук», що робить символіку ідеї більш вражаючою.

Доктор Роберт Плот ³  – не друг Масонства, але історик багатьох досліджень, говорить в своїй «Натуральній історії Стаффордшіра» («Natural history of Straffordshire»), що Товариство Вільних Мулярів в його час (і він написав це 1686 р.) представляє своїх кандидатів в рукавичках для них самих та їх дружин. Це показує звичай, який все ще зберігається в континентальній Європі, одного разу практикувався в Англії; хоча тут, так само як в Америці, це, на жаль, припинилося.

Хоча подарунок рукавичок кандидатові більше не практикується на церемонії в Англії або Америці, все-таки використовують їх як частину належного професійного масонського одягу під час виконання професійних обо’вязків в Ложі або під час процесій, які ще зберігаються; і в багатьох добре упорядкованих Ложах члени майже регулярно одягають свої білі рукавички із своїми білими фартушками.

Символізм рукавичок, це треба визнати, є насправді модифікацією (символізму) фартушка. Вони обидва означають одну і ту саму річ, обидва натякають на (необхідність) очищення життя. «Кому судиться піднятися, – говорить Псалом, – на гору Бога? Або хто буде стояти на його святому місці? Він, хто мав чисті руки і чисте серце» ⁴ . Фартушок має звертатися до «чистого серця»; рукавички – до «чистих рук». Обидва є значними для очищення – того очищення, яке завжди символізує очищення, яке передує античним ініціаціям в священні містерії. Допоки наші Англійські та Американські Масони використовували тільки фартушки і відкидали рукавички як масонський символ, останні ставали все більш важливими в символічній науці, оскільки алюзії чистоти рук рясніють у всіх античних авторів.

Gloves

(An Encyclopedia, I, 299—300):

«В континетальних масонських обрядах, які практикуються у Франції, Німеччині та інших країнах Європи, це незмінний звичай представляти нещодавно ініційованого кандидата не тільки, як ми робимо, з білим шкіряним фартухом, але й з двома парами білих рукавичок – одна пара чоловічих для нього, а друга, жіноча, яку він презентує, в свою чергу, своїй дружині або тій, з якою заручився, відповідно до звичаю Німецьких Масонів, або відповідно Французьких – для жінки, яку він найбільше шанує і яка точно важлива, або має бути важлива.

«Руки», – говорить Wemyss ⁵ в його Clavis Symbolica, є символом людських вчинків – чисті руки є чистими діями; несправедливі руки є справами несправедливості». Маємо численні згадки в священних і профанських текстах такого символізму. Миття рук є зовнішнім знаком внутрішнього очищення.

Отже, Псалмист ⁶ говорить ⁷ : «Я вмию свої руки в невинності і обійму твій вівтар, Ієгова» ⁸.

В античні часи умивання рук було завжди вступом до церемонії ініціації, і, звичайно, це використовувалося символічно для означення чистоти від злочинів як обмеження для тих, хто шукав доступу до таємних церемоній; і, отже, в храмі на острові Крит було вміщено такий напис: «очисти свої ноги, помий свої руки і тоді входи».

Дійсно, умивання рук як символ чистоти було присутнє серед своєрідних античних церемоній. Ніхто не міг наважитися молитися до Бога, допоки не умив свої руки. Таким чином гомерівський ⁹ Гектор ¹⁰ говорить: «Я наважився з неомитими руками запропонувати моє погане вино Юпітерові».

Та сама практика існує між євреями; яскравий приклад символізму представлений в дуже добре відомій дії Пілата ¹¹ , який, коли Євреї голосно вимагали, щоби він розп’яв його (Христа. – Д. Я.), з’явився перед тим перед людьми і, взявши воду, вимив свої руки, говорячи в той само час: «я невинний в крові цього чоловіка. Дивіться на це». В християнській церкві в Середні віки рукавиці завжди одягали єпископи або священики, коли вони виконували церковні функції. Рукавиці були виготовлені з льону і були білі; відомий ритуаліст Дюранд (Durndus) ¹² говорить, що «білі рукавиці означали невинність та чистоту, тому що руки залишалися чистими та вільними від нечистоти».

Тут немає потреби наводити далі приклади. Немає сумніву, що використання рукавиць масонами – символічна ідея, запозичена з античності та універсальної мови символізму, яка мала намір, подібно до фартуха, вказувати на необхідність чистоти життя.

Будівельники, які об’єднані в спілки, що подорожували Європою і були залучені до будівництва палаців і соборів, залишили нам, їх нащадкам, їх імена, їх технічну мову і фартухи як самобутню частину одягу, яка захищала їх одяг від забруднення в їх тяжкій праці. Чи заповіли вони нам свої рукавиці? Це є питання, які деякі сучасні відкриття дозволять, нарешті, розв’язати».