Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Перше академічне видання творів Тараса Шевченка

Вихід у світ перших шести томів, у яких зібрано всю літературну спадщину великого поета, є фактом незвичайної ваги. До видання включено новознайдені твори: «Песня караульного у тюрьмы» (з драми «Невеста»), «За що ми любимо Богдана», вперше надруковано вісім листів Шевченка, вперше введено в зібрання творів відомий і раніше план повісті «Из ничего почти барин», двадцять шість листів поета, записи усної народної творчості, зроблені Шевченком. Текст літературних творів Шевченка звірено з автографами та авторитетними джерелами, очищено від багатьох нашарувань і перекручень, допущених попередніми редакторами; вперше текст російських повістей введено за текстом, звіреним з автографами; вперше дано зведення всіх варіантів усієї літературної спадщини поета. Недоліки, властиві цьому виданню, усуваються в новому академічному виданні літературної спадщини Шевченка – «Повному зібранні творів у шести томах», що має вийти до 150-річчя з дня його народження.

Масові видання творів народного поета

Велика Жовтнева революція наблизила спадщину геніального українського поета до найширших мас народу. Крім академічних, його твори виходять у світ п’ятитомними й тритомними науково-критичними виданнями, з’являються численні масові популярні «Кобзарі». Так з 1917 по 1960 рік твори Шевченка на Радянській Україні друкувалися 258 разів загальним тиражем понад 7 млн 670 тис. примірників, а за 77 дореволюційних років тираж усіх видань (в Росії та за її межами) становив лише 847 тис. примірників.

Особливо великі тиражі масових видань «Кобзаря». За роки радянської влади на Україні книгу великого поета видано 53 рази тиражем 1 млн 888 тис. примірників. Десятки разів виходили вибрані твори й масові видання окремих поем і тематичних збірок. Серед них – оригінальне видання «Заповіту» сорока п’ятьма мовами народів світу.

Видання творів Шевченка мовами народів СРСР, слов’янськими мовами і мовами світу

Шевченка шанують усі народи нашої багатонаціональної Батьківщини. З 1917 по 1955 рік твори українського поета видано 68 разів загальним тиражем 3 млн 674 тис., узбецькою – тиражем 70 тис., білоруською – 61 500, грузинською – 38 тис., туркменською – 37 тис., казахською – 25 300, киргизькою – 20 тис., азербайджанською – 17 тис., таджицькою – 13 тис., латиською – 12 тис., вірменською – 8 тис., татарською – 11 тис., литовською, естонською і удмуртською – по 10 тис., молдавською – 6700 примірників.

За 1955 – 1959 роки російською мовою з’явилося сім видань Шевченка тиражем 480 тис. примірників, іншими мовами – тиражем 26 тис., з них – узбецькою – 10 тис., молдавською – 6700 примірників.

Ще за життя Шевченка його твори почали перекладати, крім російської мови, на польську й чеську, а після його смерті – на всі слов’янські мови. 1870 р. з’являється перше в окремому виданні німецькою мовою, а за ним – переклади народів світу. Серед перекладачів Шевченка – імена багатьох поетів і письменників, широко відомих у всьо му світі: Владислав Сирокомля, Любен Каравелов, Етель Ліліан Войнич, Янка Купала, Еміль Сяо¹⁰³».

СВІТОВА ГРОМАДСЬКІСТЬ ВІДЗНАЧАЄ 100-РІЧЧЯ З ДНЯ СМЕРТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Детальніше й предметніше цю надзвичайно важливу принципову тему було розкрито в опублікованому у цьому ж огляді «Всесвітня велич Кобзаря» (Відзначення 100-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка в зарубіжних країнах). Віддаючи належне цій копіткій праці знаного українського шевченкознавця Федора Петровича Погребенника, розмір даної роботи, на жаль, не дозволяє навести її повністю, та зважаючи на те, що цей пам’ятний ювілей світового значення поета, як і належить, широко відзначався на всіх залюднених континентах земної кулі – змушені обмежити цей огляд. Для прикладу тріумфальної ходи Шевченка по зарубіжних країнах обрано Польщу. Це робиться не тільки і не стільки тому, що вона є сусідкою України, а – передусім тому, що історичні взаємини між нашими країнами й народами мали зовсім не просте минуле. Добре знаючи про це, Тарас Григорович висвітлював його не лише правдиво, а й по-доброму, з великою повагою й шаною до наших слов’янських братів.

Всесвітня велич Кобзаря

Урочисте вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка викликало за межами нашої Вітчизни величезну кількість публікацій, зв’язаних з іменем українського поета.

Шевченківські дні особливо широко відзначались у країнах народної демократії. Святкування тут проходило в атмосфері дружби і братерства, в атмосфері глибокого зацікавлення творчістю геніального українського поета. А прогресивні сили в капіталістичних країнах, зокрема українські прогресивні емігранти та їхні органи друку – «Українське життя» (Торонто), «Українське слово» (Вінніпег), «Громадський голос» (Нью-Йорк) та ін. – використали цю пам’ятну дату для пропаганди ідей миру, для поширення революційних творів Т. Г. Шевченка, правди про його натхненне слово.

З численних статей, що з’явились в польській, чеській, словацькій та болгарській пресі, з передмов до виданих слов’янськими мовами творів Т. Г. Шевченка виступає образ поета-революціонера, який усе своє життя присвятив боротьбі за соціальне і національне визволення українського народу, поета, чиє серце горіло незгасною любов’ю до знедолених братів-слов’ян, до всього людства.

Широко відзначила ювілейну дату Шевченка польська преса. Крім статей оглядового характеру, надруковано ряд матеріалів про взаємини Т. Г. Шевченка з польськими революціонерами і культурними діячами, розвідки про його літературну та малярську спадщину, про значення творчості поета у зміцненні культурних зв’язків двох братніх народів.

Ґрунтовну статтю про Тараса Шевченка вмістила газета «Trybuna ludu» в номері за 10 березня 1961 р.¹⁰⁴. Автор – С. Квєцінська змалювала важкий життєвий шлях Т. Г. Шевченка, підкресливши велике значення поета в історії української літератури. «Небагатьом митцям життя кидало під ноги такі колоди, як Шевченкові. І тільки завдяки винятковому пориву до творчості, велетенській силі і великій стійкості, Т. Г. Шевченко, наперекір різним перешкодам, не перестав писати… зумів створити велику українську поезію», – стверджується в цій статті.

Цінні матеріали про Т. Г. Шевченка з’явилися в багатьох польських літературних і громадсько-політичних газетах і журналах, в українському тижневику «Наше слово» (Варшава) та в інших виданнях. Польсько-радянський інститут у Варшаві видав брошуру «Taras Szewczenko. Zycie i tworczosc» (вибрані бібліографічні матеріали).

Польский літературознавець М. Якубець – дослідник творчості Шевченка

Польський славіст професор Мар’ян Якубець виступив з ґрунтовною статтею «Про поезію Тараса Шевченка» (газ. «Zycie literackie», 16.IV), в основу якої покладено його доповідь, виголошену на семінарі, що відбувся 17 березня 1961 р. у Варшаві, в Польсько-радянському інституті.

Мар’ян Якубець вважає, що поезія Т. Г. Шевченка є «одним з найцікавіших і найоригінальніших явищ у світовій літературі ХІХ ст. У цій літературі вона посідає окреме й виняткове місце не тільки тому, що це був перший, незвичайний за своєю силою голос народу, який тільки почав формувати свою новітню літературу, а й тому, що ця поезія була єдиним у своєму роді втіленням ідеї народності».

Автор статті висловлює думки про характер романтизму ранніх віршів Т. Г. Шевченка, про фольклорну основу його творчості. Він окремо зупиняється на творах, в яких висвітлюється боротьба українського народу проти польсько-шляхетського панування. Дослідник підкреслює, що поема «Гайдамаки» – це твір, «наскрізь пройнятий духом селянської революції», що вона скерована не проти польського народу, як це неодноразово намагалися довести і польські, і українські націоналістичні дослідники, а проти польської шляхти.

Мар’ян Якубець говорить про Т. Г. Шевченка як про революційного демократа, наголошує на його дружбі з російськими і польськими письменниками.

У цьому ж номері «Zycie literackie» Ян Бжоза вмістив поетичний нарис «Дума про генія», в якому змалював тернистий життєвий шлях поета, охарактеризував у загальних рисах його творчість.

Казімєж Яворський – перекладач творів Т. Г. Шевченка, популяризатор кращих творів української літератури в Польщі – виступив із статтею «Шевченко і поляки» (газ. «Kamera», 15.III), показав тісні зв’язки й дружбу Т. Г. Шевченка з Б. Залеським, Е. Желіговським та іншими польськими культурними і революційними діячами.

Цій темі присвячена і стаття Михайла Лесіва «Український поет – приятель поляків» (газ. «Kurjer Lubelski», 12 – 13.III). Автор звертає увагу на той факт, що «поляки великою мірою були популяризаторами творів та ідей Шевченка на європейській арені».

Статтю «Тарас Шевченко» (газ. «Sztandar ludu», 11 – 12.III) Софія Очинська починає з маловідомих у нас слів видатного польського письменника С. Жеромського: «Як тяжко мусила вириватись з грудей Шевченка та скарга, та іронія – «ти, може, радишся з панами, як править миром». У позиції цього мученика є тони прості, однак вражаючі й похмурі, є в них болючий скрегіт, а часом – могутній крик, ніби крик ста тисяч гайдамаків». Авторка показує наростання революційного настрою в поезії Шевченка, характеризує його зв’язки з польськими та російськими революційними колами, говорить про популярність творів Кобзаря в Польщі.

«Геній українського пісняра» – з таким заголовком надрукувала про Шевченка статтю «Gazeta Kraкowska» (11 – 12.ІІІ). У ній стверджується велика роль поета в розвитку української літератури. «Тільки поетичний талант сина українського народу, який у своїй творчості свідомо орієнтувався на традиції народної літератури, літератури неписаної, приніс українцям твори, що сягнули до вершин європейської романтичної літератури». Інформаційно-популярні статті про Шевченка вмістили також газети «Glos pracy» («Співець братерства слов’янських народів», 11 – 12.ІІІ), «Gromada» («Великий поет України» – 12.ІІІ), «Zielony sztandar» («Письменник-борець» – 15.ІІІ), «Nowiny Rzeszowskie» («Приятель Польщі і поляків» – 12.ІІІ), «Glos Olsztynski» («Тарас Шевченко – великий український поет» – 9.ІІІ), «Ekspress ilustrowany» (24.І), «Dziennik ludowy» (11.ІІІ) та багато інших періодичних видань.

Значну наукову вагу мають статті, надруковані у варшавських журналах, зокрема розвідка вже згадуваного Мар’яна Якубця «Шевченко й польська література», опублікована в лютневому номері тижневика «Еженедельное обозрение» (№ 8).

Історичний журнал «Mowia wieki» (№ 5) подав статтю «Тарас Шевченко». Її автор Мирослав Вежховський розповів про найважливіші моменти життєвого і творчого шляху Шевченка, про його дружбу з поляками. Він зокрема згадує, що З. Сераковський «під впливом Шевченка написав «Poslanie do Polakow», у якому закликав своїх співвітчизників бути братами українців.

Популярний журнал «Windokregi» (№ 3), що висвітлює події міжнародного життя, вмістив підписану криптонімом Л. У. статтю «Співець України». «Ніби на крилах, – говорить автор, – облетіли вірші Шевченка всю Україну, а деякі завдяки їх мелодичності й співучості, стали народними піснями». Правдивими перлами поезії Шевченка автор називає вірші «Садок вишневий коло хати», «Ой три шляхи широкії» та ін.

Найбільше статей про Шевченка вмістив ілюстрований тижневик «Przyjazn». Зокрема, у номерах 9 і 10 надрукована ґрунтовна розвідка молодого дослідника Євстахія Лапського «Тарас Шевченко – великий син України». Автор з поетичним піднесенням пише про Шевченка як про поета, «рідного для всіх слов’ян у повному значенні цього слова». Найкращим вшануванням нової ювілейної дати – 150-річчя з дня народження Шевченка, говорить Лапський, буде по змозі повне видання його творів у перекладах польською мовою. Автор статті висловлює надію, що «польські перекладачі, історики літератури і критики в 1961 – 1964 роках відтворять для молодого польського читача образ Шевченка таким, яким він видається нам у ХХ ст., а польські літературні газети й журнали підхоплять шевченківську тематику й донесуть її до всіх закутків нашого краю». Стаття Є. Лапського ставить перед польською громадськістю ряд важливих проблем, розв’язання яких сприятиме глибшому ознайомленню польських читачів з творчістю Шевченка, науковому висвітленню його спадщини¹⁰⁵.

У журналі (№ 11) надрукована також стаття К. Яворського «Польські приятелі Шевченка» (цю ж тему висвітлює автор у згаданій вище статті, опублікованій у газеті «Каmena»).

Польські автори вивчають мистецьку творчicть Шевченка

Польські дослідники серйозно поставились до вивчення спадщини Шевченка-художника. Мистецтвознавець Ігнаци Вітц у статті «Тарас Шевченко – художник» пише: «Шевченко жив і дихав однаково як поезією, так і малярством». Його мистецькі твори, зауважує автор, «носять на собі сліди великого таланту», він «був першим українським художником, який опанував скарбницею народних форм… Він був тим, хто відіграв в українській літературі і малярстві таку визначну роль, як ніхто перед ним і після нього, він був тим, хто став у ряд найвидатніших європейських митців свого часу» («Przyjazn», № 12).

Подібну думку про Шевченка-художника висловив у доповіді на семінарі, присвяченому Кобзареві, дослідник історії польського мистецтва проф. С. Козакевич.

Україномовна преса зарубіжних країн про світову велич Т. Г. Шевченка

У справі популяризації творчості Т. Г. Шевченка в Польщі, зокрема серед тамтешнього українського населення, велику роль відіграла українська газета «Наше слово» з літературно-науковим щомісячним додатком «Наша культура». Газета не тільки інформувала громадськість про відзначення ювілею Т. Г. Шевченка в Польщі та в Радянському Союзі, а й передрукувала ряд цінних мемуарних статей про поета (з журналів «Основа», «Киевская старина» та ін.), вмістила чимало оригінальних шевченківських матеріалів: «Велика дружба» Юрія Крилача (про Шевченка і Олдріджа), «Шевченко як художник і польське мистецтво» та інші, опублікувала низку нових перекладів з Т. Г. Шевченка польською мовою: «До Гоголя» – переклад Богдана Жіраника, «Не гріє сонце на чужині», «Ой, гляну я, подивлюся», «Ми заспівали, розійшлись» – переклад К. Яворського. «Наше слово» вперше опублікувало новий вірш про Шевченка, написаний видатним польським поетом В. Слободніком (він же є автором статті про Шевченка, вміщеним у вид «Kalendarz robotniczy» за 1961 р., а також нарису про відзначення ювілею Шевченка в Радянській Україні – журн. «Przyjazn», № 30).

Такі, в основному, найважливіші публікації шевченківських матеріалів у Польщі. Монографія проф. Мар’яна Якубця «Шевченко і польська література», праці молодих дослідників К. Олещук, Є. Лапського та інших польських вчених старшого і молодшого покоління, які вивчають спадщину Шевченка, значно поповнять наукову шевченківську літературу в Польщі, висвітлять набагато ширше творчість геніального Кобзаря – великого друга польського народу…

В ювілейні дні видатні радянські вчені виступили з статтями про Т. Г. Шевченка за рубежем: статті академіка О. І. Білецького надруковані в журналах «Дружно вперед» (№ 3), «Przyjazn», № 13, члена-кореспондента АН УРСР Є. П. Кирилюка в «Дуклі» (№ 1), в журналах «Soviet Union» (№ 3), «Кур’єр ЮНЕСКО» (березень), в «Информационном бюллетене ЮНЕСКО» (1 – 15.ІІІ), члена-кореспондента АН УРСР Є. С. Шабліовського в газ. «Українське життя» (15.ІІІ), академіка М. Т. Рильського – «Литературна мислъ» (№ 2), в італійському журналі «Realita Sovietica» (№ 4), І. Романченка – в тижневику «Nowe czasy» (10.ІІІ) та ін.

Зарубіжні вчені – критики й публіцисти – поділилися своїми думками про Кобзаря з українськими читачами. Так угорський літературознавець Дьордь Радо виступив з ґрунтовною статтею «Як угорці познайомилися з великим поетом», в якій докладно висвітлив питання про поширення й оцінку творів Шевченка в Угорщині.

Д. Вір, Ю. Кокавець, грецька письменниця і громадська діячка, перекладач поезій Шевченка Еллі Алексіу та інші виступили зі статтями в республіканській пресі, зокрема в «Літературній Україні». Завдяки Е. Алексіу на сторінках літературно-публіцистичного журналу грецьких політемігрантів «Пірсос», що видається в НДР, було вміщено статтю про Т. Г. Шевченка і переклади його поезій.

В інтерв’ю з кореспондентом «Літературної України» Еллі Алексіу від імені тих політичних грецьких емігрантів, що перебували тоді в СРСР, сказала такі зворушливі слова: «Дивлюсь на Шевченка очима гречанки і бачу, що він і творчістю своєю, і всім своїм життям немов перегукується з нами. Він наш брат по стражданнях, переслідуваннях, тюрмах, різних заборонах. Він наш брат і по мріях, переконаннях, по вірі у світле завтра. Перебуваючи нині в еміграції, ми, як і він колись, мріємо про батьківщину, сподіваємось жити серед свого народу і віримо у велику сім’ю народів, яку передбачав великий пророк («Літературна Україна» від 30 травня 1961 р.).

Все передове людство засвідчило свою глибоку шану до українського Кобзаря, вплело нові квіти у вічно живий, нев’янучий вінок його слави. Відзначення в усьому світі сторіччя з дня смерті великого українського поета-революціонера Т. Г. Шевченка – свідчення всесвітнього визнання вкладу нашого народу в загальнолюдську скарбницю культури»¹⁰⁶.

СЛОВО ПРО ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ХУДОЖНИКА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На урочистому засіданні в Москві 10 березня 1961 року з промовою, в якій коротко, але вагомо хвилююче і професіонально розкрито другий, художницький талант геніального та неперевершеного українського митця, виступив президент Академії художеств СРСР Борис Володимирович Йогансон. Видатний митець образотворчого мистецтва звертався до поважної аудиторії:

«Сьогодні вся наша країна урочисто відзначає 100-річчя з дня смерті великого сина українського народу – Тараса Григоровича Шевченка.

Ми чули тут багато слів про Великого Кобзаря – виразника дум народних, пригноблених і знедолених. Його вірші, породжені пристрасною, щедрою душею поета-громадянина, увійшли в серце народу і стали народними піснями, віршами, прислів’ями.

Велич і трагізм долі геніального митця

Доля Тараса Шевченка – це трагічна доля таланта-самородка, який вийшов із самих глибин народу і піднявся до висот культури свого часу. Силами кращих людей того часу Шевченка було викуплено з кріпацтва, а волею самодержця заслано в дикий, глухий, безлюдний степ, віддано до рук бездушної муштри миколаївської армії, що вбивала в людині все людське.

Ми високо шануємо громадянський подвиг Тараса Шевченка. Вирвавшись із пекла кріпацтва, він усе набуте ним, усе своє духовне багатство, талант, знання приніс народові, віддав справі визволення народу з-під ярма самодержавства і кріпацтва.

Органічне злиття художника й громадянина – невід’ємна риса особистості Шевченка. Це так само природно, як природно було для нього писати вірші, малювати.

Талановитий син свого народу

У своїх віршах, поемах Шевченко виражав народні думи. Виразною, дзвінкою, що ллється, як пісня, мовою розповідав він перекази й мрії народні, гнівно й в’їдливо таврував царизм і самодержавне безправ’я, закликаючи народ «добре вигострить сокиру». Поетична творчість Шевченка пройнята пристрастю великого серця, допитливістю роздумів громадянина.

Шевченко був усебічно обдарованою натурою. Могутньо розцвів його поетичний талант, його живописне обдарування було великим і цікавим явищем в історії російського мистецтва ХІХ ст. Багато поворотів Шевченкової долі пов’язано саме з цією стороною його таланту.

У поміщика Енгельгардта, кріпаком якого народився Шевченко, він вважався «ремесленным человеком», він похоже «списывал» рідних і знайомих поміщика. Поміщик послав Шевченка в Петербург учитися ремесла декоративного розпису. Тут і відбулася зустріч, яка вирішила долю Шевченка, зустріч хлопчика-кріпака, який малював статую Сатурна в Літньому саду, з художником Сошенком. Долею талановитого кріпака зацікавились Венеціанов, Брюллов, Жуковський, які за 2500 карбованців домоглись викупу Шевченка на волю.

«Вільний художник» на рідній землі

Шевченко 1845 р. закінчує вільним слухачем Академію художеств, здобуває звання «вільного художника». Того ж року Шевченко переїжджає до Києва і весь віддається планам визволення й освіти українського народу. Великий громадянин і поет мріє про створення національної культури свого народу, мріє створити в Києві Українську академію художеств, він задумує кілька великих видань з історії України, видає перший том своїх малюнків, присвячених життю народу, природі, історії України – «Живописная Украина».

Шевченко-художник розвивався в тісному взаємозв’язку з Шевченком-поетом. Гострота бачення художника, його загострене здорове сприйняття навколишнього світу надавали особливої повнокровності баченню світу поетом. Поетичні образи породжували й навівали теми картин, малюнків. Нерідко Шевченко ілюстрував свої літературні твори (наприклад, поеми «Катерина», «Гамалія», «Наймичка»).

Царське самодержавство однаково «високо» оцінило обидві сторони обдарування великого поета. Коли в 1847 р. Шевченко був арештований і засланий, Микола І власноручно написав на вироку: «Под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать».

Заборона малювати була одним з найтяжчих переживань Тараса Григоровича Шевченка на засланні. Він пише в своєму щоденнику: «Смотреть и не сметь рисовать – это такая мука, которую поймёт только настоящий художник».

Коли 1858 р. хворий і змучений Шевченко повертається із заслання, він гаряче береться здійснювати те, про що мріяв у неволі: «… уеду на дешёвый хлеб в мою милую Малороссию и примусь за исполнение эстампов… Из всех изящных искусств мне теперь больше всех нравится гравюра. И не без основания. Быть хорошим гравёром, значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе. Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера.

Сколько изящнейших произведений, доступных только богачам, коптилось бы в мрачных галлереях без твоего чудотворного резца?»

Ці слова чудові. Вони говорять про те, що хворий, на порозі смерті, Шевченко, як і раніше, думає насамперед про народ, що одинадцять років заслання не зламали великого громадянина, не похитнули його переконань.

Творча спадщина Шевченка-художника багата й різноманітна. Він писав портрети, пейзажі, жанрові сценки з народного життя. Прекрасно володів різними техніками, писав олією і аквареллю. Є багато малюнків, виконаних сепією і в гравюрі. Особливо захоплювався офортом. У цій галузі художник досяг великих успіхів: саме за «майстерність і знання в гравіювальному мистецтві» в рік смерті йому було присвоєно звання академіка.