Байки

До Пархома I

Aequam memento rebus in ardui

Servare mentem: non secus in bonis etc.

Horat . Lib. II. Od. 3^[1]

 
Пархоме, в щасті не брикай!
В нудьзі притьмом не лізь до неба!
Людей питай, свій розум май!
Як не мудруй, — а вмерти треба!
 
 
Чи коротаєш вік в журбі,
Чи то, за поставцем горілки,
В шинку нарізують тобі
Цимбали, кобзи і сопілки;
 
 
Чи п’яний під тином хропеш,
Чи до господи лізеш рачки
І жінку макогоном б’єш,
Чи сам товчешся навкулачки, —
 
 
Ори і засівай лани,
Коси широкі перелоги,
І грошики за баштани
Лупи — та все одкинеш ноги!
 
 
Покинеш все: стіжки й скирти,
Всі ласощі, паслін, цибулю…
Загарба інший все, а ти
З’їси за гірку працю дулю!..
 
 
Чи соцьким батько твій в селі,
Чи сам на панщині працює, —
А смерть зрівняє всіх в землі:
Ні з ким, скажена, не жартує!..
 
 
«Чи чіт, чи лишка?..» — загука.
Ти крикнеш: «Чіт!..» — «Ба, брешеш, сину!» —
Озветься паплюга з кутка —
Та й зцупить з печі в домовину!
 

4 ноября 1827 г.

До Пархома II

Tu ne quaesieris, scire nefas, quem mihi, quem tibi

Finem Di dederint. Leuconoё; nec Babylinios Tentaris numeros etc.

Horat . Lib. I. Od. 11^[2].

 
Пархоме, не мудруй! ворожки не питай,
Як довгий вік прокоротаєш;
Що виковала вже зозуля — поживай!
А більше — шкода, що й бажаєш…
 
 
Хоч всіх ти упирів збери і знахорів,
Хоч покумайся ти з відьмами:
Ніхто не скаже нам так, як би ти хотів,
Що доля завтра зробить з нами!
 
 
Чи доведеться ще подушне заплатить,
Чи до снаги вже розплатився?..
Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть?..
Дурний! дурний!.. а в школі вчився!..
 
 
Терпи!.. За долею, куди попхне, хились,
Як хилиться від вітру гілка;
Чи будеш жить, чи вмреш, Пархоме, не журись!..
Журись об тім, чи є горілка!..
 
 
А, є? так при на стіл!.. Частуй та й сам кругляй!..
Чи нам, Пархоме, треба скільки!..
Та вже ж — чи вкоротить свій вік, то вкорочай
В шинку над бочкою горілки!
 
 
От ми базікаєм, — а час, мов віл з гори,
Чухра: його не налигаєш!
От, скільки б випили до сеї ми пори,
Так ти ж буцім недочуваєш!
 
 
Ну ж, цуп останню ти гривняку з капшука,
Поки стара пере ганчірки,
Бо вже як вернеться, то думка, бач, така,
Що помремо обидва без горілки!
 

5 ноября 1827 г.

Дурень і розумний

Приказка

 
«На що, до халепи, той розум людям здався?» —
Раз Дурень здуру бовть!.. Розумного питався.
«На те, — озвався сей, — коли кортить вже знать,
Щоб дурням на сей спрос цур дурнів відвічать».