Kostenlos

Великі проводи

Text
iOSAndroidWindows Phone
Wohin soll der Link zur App geschickt werden?
Schließen Sie dieses Fenster erst, wenn Sie den Code auf Ihrem Mobilgerät eingegeben haben
Erneut versuchenLink gesendet

Auf Wunsch des Urheberrechtsinhabers steht dieses Buch nicht als Datei zum Download zur Verfügung.

Sie können es jedoch in unseren mobilen Anwendungen (auch ohne Verbindung zum Internet) und online auf der LitRes-Website lesen.

Als gelesen kennzeichnen
Schriftart:Kleiner AaGrößer Aa

ІV

 
В обідню годину
На Йвана Купала
Сумно, сумно в Рарожинських
У будинку стало.
 
 
Старий Рарожинський
На ліжку конає,
Його дочка-одиначка
З жалю омліває.
 
 
З великого роду
Одна зостається…
Зупинились в очах сльози,
Серденько не б’ється.
 
 
Чорна потороча
Молитви читає,
За дукати болящому
Гріхи відпускає.
 
 
Що пан ні накоїв
З молодого віку,
Довгополий відпускає
Однині й довіку.
 
 
Чи то, як козацтво
По тюрмах конало,
А козачки неволею
Постіль панам слали;
 
 
Чи то, як панове
Гамували бунти
І під шляхту позаймали
Козацькі грунти.
 
 
Чи то, як з Потоцьким
Сільський люд карали,
Від Ніженя до Києва
На палі саджали, —
 
 
За все довгополий
Панові прощає
І до раю панську душу
З миром одпускає.
 

V

 
В обідню годину
На Йвана Купала
Сумно, сумно в Рарожинських
На подвір’ї стало.
 
 
Радить шляхта раду,
Ставши кругом ганку;
Викликає на пораду
Вельможну панянку:
 
 
«Ой що нам, вельможна
Панночко, чинити?
Не здолієм проти хлопства
Замку боронити.
 
 
Повтікали з замку
Козаки надвірні,
Малолюдком зосталися
Слуги наші вірні.
 
 
Хоч же нас і обмаль,
Та все ж чиста шляхта, —
Умирати ми готові
За пана і брата!
 
 
Чесне панібратство
Дорожче нам плати, —
За ваш гонор і здоров’я
Раді ми вмирати!
 
 
Шляхетською кров’ю
Вали позливаєм,
Благородним нашим трупом
Рови зарівняєм.
 
 
Нехай по всіх землях,
Де пани панують,
Про шляхетську нашу зацность
Вельможнії чують.
 
 
Батьки й діди наші
Рід ваш підпирали,
Вони з вами хліб-сіль їли
І меди пивали;
 
 
З вашого достатку
Брали щедрі дари:
Через вас вони від сейму
Крулевщизни мали.
 
 
Нехай же вбачає
Вся вельможна шляхта,
Як стоять дворяне вірні
За пана і брата!»
 

 
Ой крикнула лебедонька,
Крилом воду розбиваючи;
Озвалася ясна панна,
Згорда руку простягаючи:
 
 
«Ой славні браття шляхто,
Наші слуги незаплатнії!
Не вважайте на мій смуток,
На мої очі заплакані.
 
 
За хмарами дощовими
Горить-сяє ясне сонечко;
Ой від жалю великого
Розпалалось моє сердечко.
 
 
Одна, одна, як зернятко,
З мого роду я зосталася;
Найвищая, найкращая
Мені доленька досталася.
 
 
Сідлай мені, пан конюшний,
Коня мого довгогривого:
Поведу я вірну шляхту
На козака бунтовливого.
 
 
Удармо вступним боєм,
Усі купою поляжемо:
Як стояти за свій гонор —
Вікам дальшим покажемо!»
 

VІІ

 
Похилились в темнім лузі
Калинові віти:
Заплакала вірна шляхта,
Як малії діти.
 
 
«Панно наша, доле наша,
Красо всього краю!
Не на землі тобі б жити,
А в божому раю.
 
 
Ой веди ж нас, ясна зоре,
У чертог преславний,
Де сіяють перед богом
Твої предки славні.
 
 
А щоб ворог не втішався
По нашому згоні,
Справимо твойму панотцеві
Пишні похорони.
 
 
Як порине у твій замок
Каламутна річка, —
Горітиме в темнім склепі
Восковая свічка.
 
 
Як кинеться хиже хлопство
Пити панські вина, —
Злетить в гору увесь замок,
Як легка перина.
 
 
Із льохів, будинків, стаєнь,
Із хлопського трупа
На дворищі Рарожинських
Стане чорна купа.
 
 
Хай уп’ються гайдамаки
Винами-медами, —
Заростуть їх хижі кості
Терном-бур’янами.
 
 
Ой про нашу чесну славу
Буде мир гриміти,
А про зраду їх лукаву —
З гадом гад шипіти.
 
 
Ой про шляхту у світлицях
Проречуть гетьмани,
А про хлопство у темницях —
Ланцюги й кайдани».
 

5. Пісня четверта

І

 
Ой загули талимбаси мідяні,
Ой заржали кониченьки вороні;
Стара брама усміхнулася,
Що ворота одімкнулися.
 
 
Ой злинула лебідонька із гнізда;
Грає конем Рарожинська молода:
Білі шати, золотії береги,
Сиплють іскрами каміння дорогі.
 
 
«Ой іду я, іду до шлюбу,
На вашу, воріженьки, згубу!
Ой заграно мені і забубнено,
Тільки мене не полюблено,
 
 
А сама я женихів своїх люблю —
У серденьку, як у пеклі, потоплю.
Горить-кипить гірке серденько моє…
Ой усім вам, женишеньки, місце є!»
 

ІІ

 
Ой в Гадячі, серед ринку,
Ревнули гармати…
«Не нам, шляхто моя вірна,
Від хлопства втікати!»
 
 
Ой лискає в чорних хмарах
Зубчаста грімниця;
Хто ж то в’ється між димами,
Як біла орлиця?
 
 
«Дозволь, батьку, із жупана
Срібний гудзь зірвати!
Ой не візьмуть чарівницю
Козацькі гармати.
 
 
Ой у тебе, отамане,
Замовна рушниця:
Наші кулі одвертає
Панна-чарівниця.
 
 
Ой ти знаєш, отамане,
Всяке характерство:
Шкода, шкода товариства,
Любого братерства!»
 
 
Окрилася шляхта димом,
Рушниці гримають;
Гадячане, як снопики,
По землі лягають.
 
 
Окрилася шляхта димом,
Крізь дим огонь сяє;
Лискавкою між лавами
Панночка літає.
 
 
Ой не важся, пане Голко,
Панну зустрічати:
Зачарує семип’ядну —
Не втрапиш стріляти.
 
 
Ой не важся, пане Голко,
Панну наїжджати:
Зачарує гостру шаблю —
Не влучиш рубати.
 
 
Ой не важся чарівниці
У вічі заглянуть:
Обомліють бистрі ноги,
Рученьки зав’януть.
 
 
Прорубався пан отаман
До панни близенько, —
Заблищали карі очі,
Тьохнуло серденько…
 
 
«Гей козаки-товариші
Панцерного полку!
Оступіте у три лави
Отамана Голку.
 
 
Розвертайте по-лицарській
За лавою лаву:
Розточимо з усіх боків
На панів облаву.
 
 
Чи то ж слава — на капусту
Зсікти жменю шляхти?
Ой лучче нам їх руками,
Як курей, забрати».
 
 
Ой закинув пан отаман
Що рибалка сітку:
Ускочила Рарожинська,
Як пташка у клітку.
 
 
Трепечуться у неводі
Карасі червоні;
Ні до втеку гордій шляхті,
Ні до оборони.
 
 
Ой наш Голка за морями
Характерства вчився;
Ой хто б його переважив,
Ще той не родився.
 
 
Та не гаразд, пане Голко,
Не гаразд ти робиш,
Що з поклоном низесеньким
Панну з коня зводиш.
 
 
Коли б тобі, отамане,
Та не занедбати
Підкинути підвалину
Під бабину хату!
 
 
Коли б тебе чарівниця
Не зачарувала
І завзяття козацького
Не загальмувала.