30 років незалежності України. Том 1. До 18 серпня 1991 року

З. Чорнобильська катастрофа: детонатор розпаду

У лоні великих катастроф зріє палке бажання жити.

Альбер Камю

Горе – вчитель мудрих.

Джордж Гордон Байрон

Лихо подібно ковальському молоту: руйнуючи, кує.

Крістіан Нестел Боуві

Першим серйозним випробуванням проголошених лозунгів стала аварія на Чорнобильській АЕС, яка скоїлась в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. і лише в міру з’ясування її масштабів і наслідків почала усвідомлюватися людством як планетарна катастрофа. Нічний кодовий сигнал, що пішов зі станції до Москви звучав більш ніж тривожно: «Один, два, три, чотири». Ці цифри означали усі види небезпеки: ядерну, радіаційну, пожежну, вибухову. В результаті аварії відбулось масштабне забруднення біосфери Землі, в епіцентрі якого опинилась Україна, Білорусія та частина Росії; тисячі людей стали жертвами радіоактивного опромінення; на карті нашої республіки з’явилась 30-кілометрова «зона відчуження»; розпочалась масова міграція населення із радіаційно-забруднених місцевостей у відносно чисті райони держави.

Чому ж Чорнобильська трагедія стала можливою? У чому криються глибинні корені й підґрунтя аварії? Очевидно не варто шукати однієї, ключової першопричини. Тут спрацював цілий комплекс факторів, процесів та обставин, які, резонансно накладаючись один на одного, і спричинили цю трагічну катастрофу. Саме у цьому контексті і слід розглядати слова генерал-майора у відставці Ю. Петрова, який під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС був керівником першої оперативно-слідчої групи КДБ УРСР: «Ретроспективний аналіз обставин, що передували аварії, дозволяє стверджувати, що вона стала закономірним результатом складного й тривалого причинно-наслідкового ланцюгу подій»^[63].

Які ж причини Чорнобильської катастрофи?

1 Непрогнозована дія «людського фактору», недостатній рівень професійності та помилки персоналу. На початковому етапі розслідування аварії на ЧАЕС головною причиною аварії офіційно було названо некомпетентність персоналу, якому того дня було доручене проведення технічного експерименту. 25 квітня 1986 року мала відбутись запланована зупинка 4-го енергоблоку для технічного обслуговування. Цю можливість вирішили використати для проведення досліджень, зокрема, перевірити роботу реактора у випадку втрати зовнішнього електропостачання. Як потім з’ясувалося, цей експеримент не був погоджений у встановленому порядку та підготований у неналежний спосіб. 26 квітня 1986 р. о 1:23 на Чорнобильській АЕС стався вибух. Справа у тому, що для запланованих працівниками дій потрібна була потужність в 700 МВт, проте перед початком дослідження вона впала до 30 МВт. Оператор спробував відновити потужність і почав експеримент в 1:23:04 при нижче планованового показника в 200 МВт. Через кілька секунд потужність реактора почала зростати, і в 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту. Після того, як було натиснуто цю кнопку, відбулося ще два вибухи, які практично повністю зруйнували весь енергоблок. За цих обставин саме оператори, які в той час були за пультом в Чорнобильській АС, і були визнані винними в цій катастрофі та пізніше засуджені^[64]. Так «людський фактор» став офіційною причиною аварії. Спрацювала формула: «хто натиснув кнопку – той і винний».

Доповідаючи у червні 1986 р. на засіданніПолітбюро ЦК КПРС голова Урядової комісії з розслідування причин аварії на ЧАЕС Б. Щербина саме у цьому ключі чітко розставив акценти, які на тривалий час стали основними у радянських ЗМІ та пропаганді: «Аварія сталася в результаті грубих порушень експлуатаційним персоналом Технічного регламенту і в зв’язку з серйозними недоліками конструкції реактора. Але ці причини нерівнозначні. Вихідною подією аварії Комісія вважає помилки експлуатаційного персоналу»^[65].

Четвертий блок ЧАЕС

Фото: en.wikipedia.org

Однак, розслідуючи квітневі події на АЕС по гарячих слідах, співробітники КДБ бачили першопричину катастрофи не лише у «людському факторі», а у поєднанні дій персоналу з фактичною відсутністю захисних систем безпеки реакторної установки, які могли б запобігти аварійній ситуації у разі порушень регламенту експлуатації: «У процесі підготовки і проведення випробувань турбогенератора… персонал відключив ряд технічних засобів захисту і порушив найважливіші положення регламенту експлуатації у частині безпечного ведення технологічного процесу. Основним мотивом у поведінці персоналу було прагнення швидше закінчити випробування. Розробники реакторної установки не передбачили створення захисних систем безпеки, здатних запобігти аварії при наборі навмисних відключень технічних засобів захисту і порушень регламенту експлуатації, оскільки вважали таке поєднання подій неможливим. Таким чином, першопричиною аварії стало вкрай малоймовірне поєднання порушень порядку і регламенту експлуатації, допущених персоналом енергоблоку»^[66].

Втім, на тому етапі офіційно перемогла комфортна для влади версія – у всьому винним є персонал ЧАЕС. Інтегрально визначення «людського фактора» як основної причини аварії на ЧАЕС сформульоване у доповіді радянської делегації на раді експертів МАГАТЕ у м. Відні (серпень 1986 р., де було офіційно заявлено, що «першопричиною аварії стало вкрай малоймовірне поєднань порушень порядку і режиму експлуатації, допущених персоналом блоку» (звертаємо увагу на те, що це формулювання майже дослівно повторює текст з доповідної записки КДБ). Після проголошення цієї доповіді викладена у ній версія виняткової винуватості персоналу у катастрофі стала офіційною концепцією СРСР, а всі попередні дослідження, акти, доповіді (навіть Доповідь Урядової комісії стосовно аварії на ЧАЕС), що суперечили даній версії, були засекречені і приховані навіть від фахівців»^[67].

Варто підкреслити, що висування людського фактора як основної причини аварії не спонтанне і не випадкове. Таке трактування подій виконувало кілька функцій: а) воно мало на меті (бодай частково, але максимально швидко) заспокоїти громадськість СРСР та світу стосовно технічної сторони безпеки ядерної енергетики (мовляв, у системі «машина-людина» слабкою ланкою виявилася саме остання, що і стало причиною аварії); б) було спробою вивести з-під удару авторитет радянської науки; в) стало намаганням зберегти престиж СРСР на міжнародній арені; г) могло слугувати навіть аргументом у переговорах стосовно ядерного роззброєння (зокрема, КДБ у секретних інструкціях рекомендувало у неофіційних бесідах з іноземцями при обговоренні причин аварії на Чорнобильській АЕС «насамперед звернути увагу на людський фактор; вказати, що ускладнення різних технологічних, технічних або соціальних систем неминуче веде до збільшення ступеня ризику можливих аварій. Найбільшою мірою це стосується військових систем із застосуванням ракетно-ядерних пристроїв, контроль [над] якими дедалі більшою мірою людина передоручає далеко не досконалим приладам і машинам. Саме таке мислення радянських людей спонукає їх висувати ідеї про необхідність відмови від гонки озброєнь і мілітаризації космосу»^[68].

Але є ще одна досить цікава версія пояснення, «м’яко кажучи» специфічної поведінки персоналу АЕС у момент катастрофи. Колишній заступник директора Чорнобильської АЕС, який прийшов на цю посаду в 1986 р. після аварії і пропрацював на ліквідації до 1988 р. О. Коваленко так відновлює картину подій 26 квітня 1986 р. «Під час цих випробувань потужність реактора впала значно нижче, ніж було необхідно за програмою. Персонал був зобов’язаний їх припинити і заглушити реактор. Але замість цього вони стали намагатися за всяку ціну підняти потужність реактора до запланованої програмою експерименту. Персонал станції 12 разів порушив інструкцію по експлуатації реактора!! Вручну вирубали п’ять систем аварійного захисту!!! І весь цей час станція працювала з відключеною системою аварійного охолодження. Що і хто змусив персонал це зробити, досі незрозуміло…»^[69]

Свій варіант відповіді на питання «Хто змусив персонал це зробити?» лише через 20 років після Чорнобильської аварії, коли минув термін давності на державну таємницю, дав голова експертної комісії при генпрокуратурі СРСР, яка визначала причини і винуватців катастрофи на ЧАЕС, академік В. Комаров, який розповів раніше невідомі деталі цієї катастрофи. Він мав прямий доступ до оригіналів аварійних документів, записів телефонних розмов та інших джерел, які увійшли в кримінальну справу, що стосувалася Чорнобильської аварії. Це інтерв’ю проливає світло на природу та мотиви дій персоналу станції у ті трагічні хвилини. Пряма мова: «На початку 80-х років при ЦК КПРС було створено сектор нагляду за АЕС, який займався не безпекою, а виключно управлінням АЕС. У сектор входили В. Марьїн і Г. Копчинський, які підпорядковувалися секретарю ЦК КПРС В. Долгих. Чиновники стали активно втручатися в управління АЕС, що і призвело до катастрофи…

…4-й блок планово виводився в ремонт, перед яким завжди проводяться випробування захистів реактора. Суть останньої, 6-ої перевірки, полягає в тому, щоб – на випадок аварійного знеструмлення АЕС – використовувати електроенергію на інерційному вибігу турбіни. Але сталося так, що перед проведенням 6-ої перевірки аварійно «відвалився» блок на Трипільській ГРЕС. Щоб заповнити дефіцит енергії, «Київенерго» надіслав телекс з вимогою вивести 4-й блок Чорнобильської АЕС на 50 % потужність.

Цього в той момент категорично не можна було робити! Але телекс від «Київенерго» був продубльований телефонним дзвінком з ЦК КПРС. Прямо на Щит управління 4-м блоком Чорнобильської АЕС подзвонив особисто Копчинський. І його вказівку було виконано…

Керівником виведення 4-го блоку в ремонт був заступник головного інженера А. Дятлов. І він, і оперативний персонал розуміли, що виводити реактор на потужність у цій ситуації ні в якому разі не можна. До того ж, десяток інструкцій і регламент по експлуатації реактора категорично забороняли це робити. Але А. Дятлову на Щит управління знову подзвонив Г. Копчинський, працівник всесильного ЦК КПРС, і наказав виводити 4-й реактор на потужність, з тим, щоб закінчити перевірку захистів…

Четвертий блок ЧАЕС

Фото: en.wikipedia.org

Дятлов, перебуваючи за Щитом управління, ясно бачив, що реактор знаходиться в йодній ямі^[70], що реактор некерований. Але Дятлов, мабуть, все ж сподівався, що «проскочить», і тому виконав наказ Копчинського. А той сказав буквально наступне: «Проведи перевірку! Або ти підеш на пенсію, або будеш головним інженером нової Чорнобильської АЕС-2» (Копчинський мав на увазі нову Чорнобильську АЕС з 5-м і 6-м блоками, яка перебувала тоді в стадії будівництва)…

Намагаючись вивести реактор на потужність, Дятлов наказав вийняти практично всі стрижні з активної зони реактора. Однак коли стало очевидно, що не «проскочило», що реактор некерований, змінний інженер з управління реактором натиснув на кнопку аварійного захисту (АЗ-5) реактора. Стрижні пішли вниз, але тут виник сплеск нейтронного потоку, який миттєво розігнав реактор на понад допустиму потужність. Стався тепловий вибух, який зруйнував реактор»^[71].

2. Форсування темпів будівництва АЕС. Чорнобильська атомна електростанція ім. В. І. Леніна вважалася стратегічним економічним об’єктом СРСР, ударною комсомольською будовою. Її спорудження було розпочате у 1970 р. і здійснювалося «відповідно до директив XXIV з’їзду КПРС». Лейтмотивом побудови першої в Українській РСР атомної електричної станції потужністю 2 млн КВт стало гасло «П’ятирічку за два роки». На швидких темпах будівництва наполягав і тодішній міністр енергетики СРСР П. Непорожній, який на спеціальній нараді у травні 1976 р. вимагав зробити це «за всяку ціну». Оце надмірне бажання чиновників вислужитися, діючи у режимі «Наздогнати і перегнати», не сприймалося навіть працівниками КДБ, які набагато тверезіше оцінювали ситуацію: «на думку спеціалістів, агентури та довірених осіб, за реальним станом на будівництві ЧАЕС фізичний пуск першого реактора у грудні 1976-го (як того вимагав товариш міністр) неможливий та неприпустимий», оскільки в зимових умовах та за наявної будівельно-монтажної спроможності це може призвести до надзвичайних випадків, а саме – до радіоактивного забруднення оточуючого середовища^[72]. Урешті-решт перший енергоблок ЧАЕС таки було запущено взимку, але вже наступного, 1977 р. Втім, курс на надмірне форсування будівництва продовжувався. У грудні 1978 р. у «Інформації про порушення в будівництві Чорнобильської АЕС» Начальника Чорнобильського РВ УКДБ УРСР зазначається: «Є факти, коли окремі керівники свідомо ідуть на грубі порушення технологічних норм ведення будівництва, думаючи тільки про те, як якнайшвидше здати об’єкт, не переймаючись його майбутнім і можливими трагічними наслідками»^[73]. Аналізуючи причини аварії по гарячих слідах у травні 1986 р. співробітники КДБ після розмов з працівниками АЕС зазначали: «Серед можливих причин аварії називають поспіх зі здачею в експлуатацію 4-го енергоблоку. Говорять про те, що його здавали достроково до з’їзду, а тепер повинні були зупинити реактор для доопрацювання»^[74].

3. Здійснення будівництва та експлуатації АЕС з серйозними технічними та технологічними порушеннями. Красномовно про чисельні недоліки при спорудженні Чорнобильської АЕС у 1976 р. говориться у доповідній записці КДБ: «Гамма-просвічуванням на трубах були виявлені раковини і тріщини, в результаті труби виявилися непридатними для експлуатації і мали бути відправленні заводу для усунення браку в заводських умовах… Всі труби з порушенням правил після ремонту на АЕС прийняті під монтаж… Бучанський цегляний завод (Київська область) систематично постачає будівництву АЕС низької якості облицювальну плитку та цеглу (45 одиниць міцності проти норми 75)… У квітні 1976 в результаті порушення технології бетонування баку для рідких радіоактивних відходів ємкістю 5000 кубічних метрів через халатність прораба сталеве облицювання бака було деформоване. В результаті при вводі в експлуатацію бака, через тріщини на облицюванні міг відбутися витік радіоактивних відходів і забруднення навколишнього середовища»^[75].

Через кілька років, коли вже почав працювати перший реактор станції, ситуація не покращилася. У грудні 1978 р. в «Інформації про порушення в будівництві Чорнобильської АЕС» Начальника Чорнобильського РВ УКДБ УРСР зазначається: «На будівництві ІІ блоку ЧАЕС є факти порушень технологічних норм ведення будівельних і монтажних робіт на окремих ділянках, які призводять до аварій і нещасних випадків, а в подальшому під час експлуатації реактора можуть призвести і до надзвичайних подій…»^[76]. 17 січня 1979 р. у доповідній КДБ про системні порушення технологій на будівництві АЕС підкреслювалося, що «згідно з отриманими оперативними даними на окремих дільницях будови другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проєктів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків»^[77].

Тріщини у перекриттях Третього і Четвертого енергоблоків ЧАЕС були зафіксовані КДБ ще 17 березня 1984 р. ^[78].

4. Неправильне проєктування реактора, що зумовило серйозні недоліки та проблеми у його конструкції. Вже у червні 1986 р. на засіданні Політбюро ЦК КПРС голова Урядової комісії з розслідуванняпричин аварії на ЧАЕС Б. Щербина констатував: «Оцінуючи експлуатаційну надійність реактора РБМК, група фахівців, що працювала за дорученням комісії, зробила висновок про невідповідність його характеристик сучасним вимогам безпеки. у їхньому висновку сказано, що при проведенні експертизи на міжнародному рівні реактор буде підданий «остракізму»^[79].

Фактично цю ж думку дублює у своїх спогадах генерал-майор у відставці Ю. Петров, який під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС був керівником першої оперативно-слідчої групи КДБ УРСР: «Серед реальних причин аварії, перш за все, – недосконалість конструкції реактора, неадекватна система захисту. Саме ці обставини, разом із неякісною регламентною документацією, стали головними причинами аварії»^[80].

Досить реально і чітко окреслює головні вади реактора, який діяв у той час на ЧАЕС, доктор фізико-математичних наук Б. Іоффе, фахівець у сфері прикладної ядерної фізики, учасник створення першої радянської атомної і термоядерної бомби: «На мою думку, головний і невиліковний порок станцій з реакторами типу РБМК – позитивні і великі температурний і паровий коефіцієнти реактивності. Це означає, що реактор як фізична система реагує збільшенням потужності на зростання температури або об’єму пари. І навпаки: зменшенням потужності на зниження температури і скорочення обсягу пари, тобто він принципово нестабільний… Позбутися від цього пороку не можна, саме з цієї причини ніде в світі більше немає енергетичних реакторів подібного типу (виділено – О. Б.)…»^[81] Гранично лаконічно описує основну проєктно-конструкторську ваду реактора РБМК-1000 фахівець з великиим досвідом роботи в галузі ядерної безпеки, доктор технічних наук Б. Дубовський. Він стверджує, що першопричиною аварії стало нерозуміння розробниками проєкту реактора нейтронних процесів і помилки при конструюванні аварійного захисту: «час спрацьовування поглиначів А3 (аварійного захисту) перевищував 18 секунд, в той час як розвиток аварійних процесів в цьому реакторі відбувається за 3–4 секунди»^[82].

Крім експертів та працівників спеціальних служб недосконалість конструкції реактора визнавали і самі його розробники. Зокрема 3 червня 1986 р. на засіданні Політбюро ЦК КПРС, на якому розглядалося питання Чорнобильської катастрофи, Президент Академії наук СРСР А. Александров під тиском фактів змушений був констатувати: «Властивість розгону реактора є помилкою Наукового керівника і Головного конструктора РБМК… Прошу звільнити мене від обов’язків Президента Академії наук і дати мені можливість виправити свою помилку, пов’язану з браком цього реактора»^[83].

З часом пошуки правди та реальних, а не проголошених радянською пропагандою, причин аварії на ЧАЕС почали набирати обертів. 24–26 квітня 1990 р. у м. Славутичі з ініціативи асоціацій оперативних працівників Чорнобильської та Курської АЕС відбулася конференція Всесоюзної асоціації оперативного персоналу АЕС, у роботі якої взяли участь 65 делегатів з 14 АЕС країни. На конференції було прийнято рішення про необхідність реабілітації операторів 4-го енергоблоку ЧАЕС. Повідомляючи про цю подію 6 відділ УКДБ УРСР по м. Києву та Київській області у доповідній записці підкреслював: «Останнім часом слід зазначити, що розширення гласності сприяло активізації пошуку окремими фахівцями атомної енергетики, в т. ч. працівниками станції, справжніх (виділено – О. Б.) причин аварії на 4-му блоці в 1986 році. Основний їх висновок зводиться до того, що головною причиною аварії стали не дії персоналу, а конструктивні недоліки реакторів РБМК-1000. В умовах активного втручання у ці питання засобів масової інформації за відсутності чіткої позиції, аргументованих і кваліфікованих роз’яснень з боку наукового керівника (ІАЕ ім. Курчатова) і головного конструктора (НІКІЕТ м. Москва) реактора можуть розвинутися процеси у напрямку того, що представники громадських і неформальних організацій зажадають нового розслідування причин аварії і притягнення до відповідальності не тільки фахівців зазначених відомств, а й посадових осіб, які «організували» судовий процес в 1987 році^[84].

До речі, створення РБМК має дуже цікаву і показову історію. Її свого часу розповів один з творців цього реактора Анатолій Александров заступнику директора Чорнобильської АЕС (1986–1988 років) Олександру Коваленку. Наведемо цю історію дослівно: «Знаєш, чому ми стали робити АЕС на РБМК? – запитав Анатолій Петрович і сам відповів: – через Аркадія Райкіна. Уже не пригадаю точно рік, коли нас з Фімою (Юхим Павлович Славський, що був тоді міністром середнього машинобудування СРСР) покликав до себе Микита Сергійович Хрущов. Питання у нього було одне: чому американці і англійці будують атомні електростанції, А ми ні. Чому СРСР створив в Обнінську таку станцію першим, а тепер відстає. Наздогнати і перегнати – ось ваше завдання!

Ми йому довго пояснювали, що вже діють у країні реактори, спроєктовані для вироблення збройового плутонію, і застосування уран-графітових реакторів канального типу для виробництва електроенергії небезпечне, і треба робити реактори водяного типу, як для підводних човнів (я їх якраз тоді разом з Євгеном Фейнбергом і розробляв) – тільки великої потужності, а це завдання нешвидке. Їх треба спроєктувати, виготовити обладнання, побудувати, підготувати кадри.

Було видно, що Микита не розуміє те, про що ми йому говоримо. І як часто бувало саме в таких випадках, він сильно розлютився, перейшов на українську мову і сказав: «Йдiть, бiсовi дiти, i зробiть за рiк станцiю. А якщо не буде, так партквитки зараз вiдберу». Ми розуміли, що це не жарт і поїхали обговорити план наших дій.

За обідом розмовляли про Хрущова і в півока дивилися телевізор. Це був приймач типу КВН з мізерним екраном і величезною збільшувальною лінзою. Йшла трансляція виступу відомого сатирика Аркадія Райкіна. Несподівано Фіма закричав: дивись, Хрущов. Але це був Райкін, який тим часом віщав: «Ось балерина крутиться. Крутиться, крутиться, аж в очах рябить. Причепити її до динамо – нехай струм дає в недорозвинені райони». Звичайно, цю гумореску ми бачили і слухали не перший раз. Але зараз вона точно підходила і до ситуації і до хрущовському розуміння проблеми.

Виматюкавшись, ми покликали Миколу (академік М. Доллежаль) і за два тижні підготували пропозиції по Томську-7 (Сибірська АЕС).

Цей об’єкт спочатку призначався тільки для напрацювання збройового плутонію на уран-графітових реакторах. Справа в тому, що такі реактори, крім головного завдання, попутно виробляють значну кількість теплової енергії. І якщо до такого реактора прив’язати «хвіст» (турбіна і генератор) або, за Жванецьким – динамку, то вироблення електричної енергії буде позитивним побічним ефектом.

М. Хрущов. Фото: John Fitzgerald Kennedy Library

Доповіли помічникам і були запрошені до Хрущова на дачу. Товариш по чарці він був чудовий, але як глава держави Хрущов прагнув робити все і зараз, незважаючи на здоровий глузд і витрати, що часто призводило до безглуздих рішень, які згодом ставали катастрофою»^[85].

Отже, якщо вірити академіку А. Александрову, реактор РБМК з’явився на світ у результаті жорсткого тиску «згори», створювався дуже швидкими темпами під гаслом «наздогнати і перегнати», і був побічним продуктом воєнного виробництва. Характерно, що всі оці «родимі плями» супроводжували цей реактор практично весь час його подальшого життя та функціонування і значною мірою стали причинами Чорнобильської катастрофи у 1986 р.

5. Відсутність у технічній документації усієї відомої розробникам інформації про можливі небезпечні режими роботи реактора, а також закладені в інструкціях по експлуатації «міни уповільненої дії». Як показало подальше розслідування причин Чорнобильської катастрофи, у технологічному регламенті та інструкціях не були вказані ті обмеження, незнания яких потім поставили у провину персоналові. Оператори потрапили у режим, який не був описаний і не був заборонений жодним із діючих до моменту аварії документів^[86]. За свідченням М. Карпана, який на час аварії в 1986 р. був заступником головного інженера Чорнобильської АЕС з науки та ядерної безпеки, між діями персоналу і катастрофічними наслідками аварії, звичайно, вбачається певний зв’язок. Однак, для того, щоб пов’язувати ці наслідки з провиною персоналу, відповідно до закону має бути встановлений факт, що персонал, здійснюючи порушення у ситуації, яка склалася, міг і повинен був передбачити такі наслідки. Матеріали карної справи № 19–73 («Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах») тим часом свідчать (т. 34, а. с. 205; т. 50. а. с. 150), що «існуюча на момент аварії нормативно-технічна документація не давала для цього персоналу необхідної і достатньої інформації» (виділено – О. Б.). Те ж саме підтверджують і дослідження нормативно-технічної документації, проведені експертними групами під керівництвом професора Б. Дубовського та В. Тарасенка. ^[87]

Ось як характеризує стан з технічною документацією на атомних електростанціях СРСР та обставини, у яких змушені були діяти їх працівники, академік В. Комаров, який очолював експертну комісію при генпрокуратурі СРСР, що розслідувала причини і шукала винуватців Чорнобильської катастрофи: «Я працював в Міненерго і там виявив, що єдиної інструкції по експлуатації АЕС не було взагалі! На одному блоці знаходиться 41 тисяча датчиків. Однак первинних датчиків, рецептори яких безпосередньо знаходяться в зоні проходження фізичних процесів, всього кілька десятків. Коли, виймаючи стрижні, виводять реактор на проєктну потужність, характеристики і величина нейтронного потоку стають відомі тільки починаючи з 3 % потужності. Від 0 до 3 % потужності оператори розганяли реактор наосліп! Такою була загальна обстановка в атомній галузі безпосередньо перед аварією»^[88].

Недоліки у технічній документації були не лише у матеріалах, що стосувалася безпосередньо реактора. У довідках КДБ вказується, що фахівці відзначали невідповідність технічної документації, що надходить на АЕС, вимогам пожежної безпеки. Зокрема, Управлінням пожежної охорони УВС Київського облвиконкому в травні 1984 р. в робочих кресленнях споруджуваного 5 енергоблоку виявлено 47 невідповідностей чинним протипожежним нормам^[89].

За свідченням президента Союзу Чорнобилю України Юрія Андрєєва, який 26 квітня 1986 року, коли трапилась катастрофа, керував зміною операторів Чорнобильської АЕС, того трагічного дня відбувався не експеримент, а планові випробування захисту від максимальної проєктної аварії. За проєктом їх треба було провести з початку монтажу, але обладнання в повному обсязі не надійшло, і цей захист треба було вводити в дію вже під час експлуатації. А перед цим треба було випробувати захисну систему. Саме тому, на думку Ю. Андреєєва, «причина всієї аварії – в програмі випробувань». Підстави для такого висновку Юрію Борисовичу дало власне розслідування: у 2000 р. він наклав програму випробувань на очевидну версію причин аварії. «Я побачив, – згадує президент Союзу Чорнобилю України, – що якщо виконувати програму випробувань буквально, від першого до останнього пункту, то аварії уникнути неможливо – реактор закипає, циркуляція води по технологічним каналам припиняється, і реактор плавиться, пар виходить в межреакторний простір, і від тиску пари, як з каструлі, дах реактора викидається в повітря разом з паливом. Звичайно, розуміння того, що вибух планувався, мене просто вразило. І з часом враження того, що аварія була невипадковою, що її певною мірою готували, тільки міцніли. В Україні підготувати таку аварію було неможливо – не було фахівців такого рівня, щоб продумати всі ці режими роботи. Тим паче, як з’ясувалося після аварії, розробники реактора знали про небезпечні режими роботи реактора, а у випробування були закладені саме ці небезпечні режими… (виділено – О. Б.) ^[90]До речі, складання недолугих інструкцій – це теж певною мірою «людський фактор», але трохи іншого рівня. У цьому контексті не випадково, що через 20 років після засудження операторів ЧАЕС було виправдано. У звіті було зазначено, що більшість дій операторів, які раніше радянська влада назвала порушеннями, насправді відповідали прийнятим в той час правилам.

6. Відсутність адекватної реакції на попередні аварійні зупинки енергоблоків. За період експлуатації станції у 1977–1981 років на Чорнобильькій АЕС відбулося 29 аварійних зупинок, 8 з них відбулися з вини обслуговуючого персоналу^[91]. Лише в 1983–1985 роках сталося 5 аварій і 63 відмови основного обладнання^[92].

До Чорнобильської катастрофи 1986 р. на АЕС СРСР трапились дві серйозні аварії. У 1975 році на Ленінградській АЕС розгерметизувався канал на такому ж реакторі, як в Чорнобилі. Вода перестала надходити в технологічний канал, відбулося руйнування тепловивідної збірки, радіоактивні речовини вирвалися в реакторний цех. Реактор був заглушений, протягом доби його продували аварійним запасом азоту. Ця радіоактивна суміш через вентиляційну трубу висотою 150 метрів вилетіла в атмосферу. Всього було викинуто півтора мільйона кюрі високоактивних радіонуклідів. Як пізніше писали публіцисти: «Це був міні-Чорнобиль. Тільки там рвонув весь реактор і потім загорівся. Тут «свиснув» один з тисячі шестисот дев’яносто трьох каналів. Всього одна трубочка-сопілочка того органу, який фахівці називають РБМК-1000»^[93], але це попередження не захотіли почути… Комісія зі співробітників Інституту атомної енергії імені Курчатова розібралася в тому, що трапилося, і розробила рекомендації щодо підвищення надійності реактора, в тому числі і з таких важливих питань, як зменшення парового коефіцієнта реактивності, створення швидкодіючої системи аварійного захисту (реально ці рекомендації почали реалізовуватися лише після Чорнобильської катастрофи).

У 1982 р. на Чорнобильській АЕС під час завантаження реактора технологічним паливом було виявлено вкрай небезпечне явище – стрижні аварійного захисту при своєму русі вниз протягом п’яти секунд вносили в реактор не негативну, а позитивну реактивність. За цих обставин комісія з фізичного пуску абсолютно безпідставно визнала можливим допустити реактор до експлуатації. З комісією погодився і інспектор Держатоменергонагляду. Однак науковий керівник, розуміючи масштаб загроз і небезпек, написав листа головному конструктору про необхідність усунення дефектів. У відповідь Конструктор аж до грудня 1984 р. розробляв технічне завдання, яке так і не було реалізоване…^[94]

Ці аварії фахівець з великим досвідом роботи в галузі ядерної безпеки, доктор технічних наук, професор Б. Дубовський назвав «репетицією аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 р. – зважаючи на ідентичність причин усіх цих трьох аварій на аналогічних реакторах РБМК-1000. На його думку, лише завдяки щасливому випадку аварії 1975 і 1982 років не мали тяжких наслідків (подібних до того, що сталося в Чорнобилі), але стали грізним попередженням, яке не сприйняло керівництво галузі, а сам факт цих аварій був невиправдано свого часу засекречений…^[95]

Інформація про аварії та зупинки детально описувалась і терміново передавалася до вищих партійних та урядових структур. Якою ж була реакція керівництва? У цьому плані показовою є ситуація з інформацією Прип’ятського міськвідділу КДБ про витік радіаційних речовин на ЧАЕС, що була передана до ЦК компартії. Ці матеріали невдовзі були кваліфіковані партійними органами як дезінформація, а низка співробітників КДБ за подання цієї доповідної отримала службові стягнення^[96].