Кассандра

Ономай

 
Хто так славно
твій край відрятував?
 

Кассандра

 
Не квапся, царю,
то ще лежить у Зевса на колінах.
 

Ономай

 
А якби стало так?
 

Кассандра

 
Я оборонцю
хвалу і дяку склала б, якби він
покинув вимагати в нагороду
мене…
 

Ономай

 
Я бачу, ти, царівно, мудра!
«Хвала і дяка» — от і вся заплата.
Та се я дам якому злидареві
від свого столу м'яса, то й почую
хвали і дяки досить.
 

Кассандра

 
Чи ти бачив,
як оборонця визволені славлять?
 

Ономай

 
Не раз, не два! Скажу тобі, царівно,
що переможця і не так ще славлять
подолані. Я й те і друге знаю —
ціна обом однакова, бо все то
безсилля силу славить. Але силу
віддати за таке — збожеволіти!
Я не безумний. Голову нести,
губити військо, щоб «хвалу і дяку»
сказав хтось по-троянськи? Я се дома
почую по-лідійськи від жіноцтва,
як військо приведу назад без бою.
 

Мовчання.

 
Так що ж, царівно?
 

(Налагоджується йти).

Кассандра мовчить, але, видимо, бореться з собою.

Ономай бариться, завваживши се.

Деїфоб (увіходить. Завваживши нерішучі постави обох, проникливо і грізно дивиться на Кассандру)

 
Згода, сестро?
 

Кассандра

 
Згода!
 

Ономай

 
По щирості?
 

Кассандра

 
Як голову нести,
губити військо ти готов за теє,
щоб я сказала: «Сі уста твої,
ся постать, сії очі», — добре, згода.
Коли твій люд готов своїх жінок
лишити вдовами, аби цареві
здобути наречену — добре, згода.
По щирості кажу!
 

Ономай

 
Чудна у тебе,
Кассандро, щирість. Ну, та годі
змагатися словами, час іти,
щоб заслужити ділом нагороду.
 

Кассандра

 
Які діла, така і нагорода!
Прощай же, Ономаю!
 

Ономай

 
Будь здорова.
 

Ономай і Деїфоб виходять. Знадвору чутно глухий лемент великої юрби.

Поліксене (вбігає)

 
Кассандро, пробі, що ти наробила?
 

Кассандра

 
Я мусила, сестрице, дати слово.
 

Поліксена

 
Так ти дала? Так, значить, то неправда?
 

Кассандра (холодно)

 
Ти, Поліксене, чиниш, мов безумна;
не знаєш, за що і кориш і хвалиш.
 

Поліксена

 
Хвалю за те, що ти вволила волю
і батька, й брата, і всії родини.
 

Кассандра

 
То, значить, і твою?
 

Поліксена

 
Та що ж, сестричко,
видима смерть страшна.
 

Кассандра

 
А для рятунку
не варто жалувать хоч і сестри?
 

Поліксена

 
Але ж тобі там буде добре, люба,
царицею у Лідії багатій,
її ж недарма золотою звуть.
 

Кассандра

 
На золото Кассандра не жадібна,
і з неї досить однії обручки.
 

(Дивиться на Долонову обручку на своїй правиці).

Поліксена (пестить її)

 
Сестриченько, я знаю, як се тяжко
забути милого, та нащо ж мертвим
щось інше, крім волосся, сліз і жертви?
Долонові ти справиш гекатомбу,
як богові, бо Лідія багатша
від Трої, там царицею ти будеш.
 

Кассандра

 
За нелюбом?
 

Поліксена

 
Та що робити, сестро?
Чи то ж багато є таких, що йдуть
по волі й по любові? Се вже доля
така жіноча слухати не серця,
а волі рідних — добре ще, ян рідних,
а то ж не раз і переможець гордий
примусить бранку за дружину стати.
Он Деїфобова Антея йшла
за нього по неволі, а протеє
тепер вона йому дружина вірна
і дітям ніжна мати.
 

Кассандра

 
Поліксене,
а якби знов посватали тебе
після Пеліда за якого-небудь?
 

Полікс ена

 
Та що ж… я знаю, другого не буде
такого, як Пелід, але ж мені
довіку дівувати не годиться,
і я пішла б, якби хто був до пари,
як не дружину, то діток любила б,
як не кохання, то хоч господарність,
покірливість і вірність принесла б
дружині в посаг.
 

Кассандра

 
А якби не мала
нічого, крім ненависті й прокльонів,
то що б ти принесла своїй «дружині»?
 

Поліксена

 
Яка ти знов страшна, як се говориш!
Кассандро, признавайся, значить, правда,
що ти його кляла і віщувала
йому й лідійцям згубу?
 

Кассандра

 
Відки знаєш?
 

Поліксена (трошки збентежена)

 
Мої рабині під вікном були,
сушили вовну, чули ненароком
розмову вашу. І не знаю, як
твої слова передались лідійцям.
Ти чула гомін? То гукало військо
лідійське: «Царю, ми не йдем на згубу,
Кассандра закляла! Ми йдем додому!
Хай гине Троя, як їй те судилось!»
І вже три лави подались додому.
 

Кассандра (мимохіть)

 
Хвала богам!
 

Поліксена

 
Кассандро! безсоромна!
 

Кассандра

 
Але ж вони б загинули всі марне,
бо се ж їх смерть — заручини мої!
 

Поліксена

 
То нащо ж ти дала цареві слово?
 

Кассандра

 
Не обертай меча в гарячій рані!
Се нечесть, Поліксено, тяжкий сором
на голові моїй, отеє слово.
Се примус і ненависть промовляли
ганебне слово, а не я. Ой, сестро!
Я так його ненавиділа палко,
його і все його безглузде військо,
оту юрбу рабів! Я радо, щиро
промовила — їм на погибель — «згода»!
 

Поліксена

 
Страшна, незрозуміла ти, Кассандро!
 

Андромаха (увіходить)

 
Хвала богам! Пішли-таки лідійці!
Пішли на бій. Цар Ономай сказав:
«Я маю слово згоди від Кассандри».
Гелен запевнив, що по птаству бачив
щасливий знак на шлюб і перемогу,
а Деїфоб сказав, що то неправда,
немовби ти кляла царя й лідійців.
І заспокоїлись вони, й пішли.
 

Кассандра

 
Гелен казав, що він по птаству бачив
щасливий знак на шлюб і перемогу?
Неправду він сказав!
 

Андромаха

 
Та що, Кассандро,
доволі з нас уже твоєї правди,
зловісної, згубливої, так дай же
нам хоч неправдою пожить в надії.
Ох, я вже втомлена від тої правди!
Ой, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро!
Дай вірити хоч день, що мій синочок,
Астіанакс єдиний, буде жити,
що не загине він од рук ворожих
і буде сильний, владний, богорівний,
як був його отець, мій любий Гектор!
Ох, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро!
 

Кассандра

 
Для сну, для мрії ти згубить готова
усе те військо? Сором, Андромахо!
 

Андромаха

 
Не сором, ні, і кожна мати скаже,
що се не сором. Що мені чужинці?
Чого я маю жалувати їх?
А може ж, то і правда, що врятують
вони нам Трою? Може ж, то і правда?
 

Кассандра

 
Та тільки «може»!
 

Андромаха

 
Досить і того.
Надія є, Кассандро, є надія!
 

Кассандра

 
Прошу тебе, сестрице Поліксено,
пошли свою рабиню по Гелена.
 

Поліксена

 
Гаразд.
 

(Виходить).

Андромаха

 
Нащо тобі Гелен?
 

Кассандра

 
Я хочу
його спитати. Я собі не вірю.
Вже бачиш, довершилась божа кара:
не тільки інші, а й сама Кассандра
зневірилась в Кассандрі. Я не знаю,
чи все те правда, що тепер я бачу.
 

Андромаха

 
А що ж ти бачиш?
 

Кассандра

 
Годі, Андромахо,
мене питати, щоб потім клясти.
На голові моїй вже й так прокльони
тяжать, немов залізна діадема,
сплелися над чолом слова вразливі,
немов гадюки над чолом Медузи,
шиплять вороже, труять, глушать розум…
Іди, збери своїх рабинь, звели їм
кітари й флейту взяти і музику
збратати з ніжним співом, може, сон
і мрію золоту вони накличуть
тобі на очі, втомлені від сліз.
Є в тебе фінікіянка рабиня,
ота, що вміє змії замовляти,
вона приспить в тобі змію тривоги,
і ти заснеш, і в сні тому не буде
нічого злого, ні війни, ні смерті,
ні страху, ні Кассандри.
 

Андромаха

 
Не глузуй.
Я вірю, що таки лідійці прийдуть
з царем і з перемогою. Прощай!
 

(Виходить).

VI

Той самий Кассандрин покій. Кассандра і Гелен.

Кассандра

 
Так ти скажи мені по правді, брате,
яку ти провість по пташках побачив?
 

(Дивиться йому в вічі, Гелен їх спускав додолу).

Гелен

 
Та що там! Ми обоє віщуни
і добре знаєм, що пташки, й утрібки,
і кров, і дим від жертви — все то тільки
покраси й покривало голій правді,
про людське око. Адже тая правда —
цнотлива дуже і поважна жінка,
і сором їй ходити без одежі.
 

(Сміється).

Кассандра

 
Але й сама я жінка, отже, правду
я можу бачити й невбрану.
 

Гелен

 
Сестро,
скажи мені, хто бачив голу правду?
 

Кассандра

 
Я бачила її аж надто часто!
 

Гелен

 
Чи певна ти, що ти її очима
своїми не наврочила?
 

Кассандра

 
Гелене,
торкнувся ти до виразки палкої,
але стерплю одважно, хочу щиро
порадитись тебе, — ти наймудріший
з усіх братів, гнучкий і тонкий розум
у тебе, як вогонь.
 

Гелен

 
Або як вуж?
Фрігійський розум, сестро! Ми, троянці,
за довгий час облоги вже навчились
звиватися вужами. Що робити?
Коли б ти бачила, як Деїфоб
звивавсь перед лідійцем, ти б сказала,
що й другий брат гнучкий-тонкий вробився.
 

Кассандра

 
Не говори мені про гнучкість плаза,
для мене то не мудрість, а гидота.
Скажи мені по щирості, як брат
сестрі коханій: чи ти справді думав —
чи по пташках, чи просто, все одно,-
що в сих заручинах рятунок Трої
і що рятунок той дадуть лідійці?
 

Гелен

 
Ти завдала мені трудне питання.
По щирості: раз думав, а раз ні.
 

Кассандра

 
Як розуміти се?
 

Гелен

 
А так. Спочатку
я певен був, побачивши те військо,
наїжене списами, незчисленне,
на силу свіже, на одвагу дуже,
що еллінам, потомленим війною,
знесиленим облогою, не встоять
проти царя, жадібного звитяги.
І певен я: коли б та перемога
була в руці в Гелени, в Поліксени,
чи в Андромахи, чи в котрої хочеш,
та не в твоїй, — вона була б за нами.
 

Кассандра

 
Чи й ти гадаєш так, що все нещастя
походить від Кассандри?
 

Гелен

 
Хоч не все,
але багато.
 

Кассандра

 
Брате! що ти кажеш?!
 

Гелен

 
Ти щирості хотіла, і вволив я
твоє бажання, не моє, сестричко.
Та я тебе, Кассандро, не картаю,
невинна ти з своєї вдачі. Певне,
боги в тім винні, що дали тобі
пізнати правду, сили ж не дали,
щоб керувати правдою. Ти бачиш
і, склавши руки або заломивши,
стоїш безвладна перед тим привиддям
страшної правди, мов закам'яніла,
немов на тебе глянула Медуза,
і тільки жах наводиш на людей.
А правда від того стає страшніша,
і люди тратять решту сили й глузду
або ідуть з одчаю на пропаще,
а ти тоді говориш: «Я ж казала!»
 

Кассандра

 
А що ж би ти зробив?
 

Гелен

 
Те, що роблю.
Я а правдою борюсь і сподіваюсь
її подужати і керувати,
от як стерничий кораблем керує.
 

Кассандра

 
А Мойра, брате, невблаганна Мойра?
її ж бо воля світом всім керує,
а ти се мав би керувати нею?
 

Гелен

 
Не так, Кассандро. Мойра так врядила,
щоб був і світ, і море, і керманич,
і корабель, і бурі, і погода,
і скеля, і затока; щоб була
і боротьба, й надія, й перемога,
і правда, і… неправда.
 

Кассандра

 
Коли так,
вона бажає, щоб була й Кассандра.
 

Гелен

 
І щоб Гелен боровсь проти Кассандри.
Оцю я правду бачу і борюся,
щоб нам троянський корабель стягти
з тієї мілизни, куди Кассандра
його загнала правдою своєю.
 

Кассандра

 
А ти його неправдою врятуєш?
 

Гелен

 
Що правда? Що неправда? Ту брехню,
що справдиться, всі правдою зовуть.
Одного разу раб мені збрехав,
що мій фіал украдено, бо просто
не хтілося йому шукать фіала,
а поки лінувався раб, то й справді
фіал було украдено. Де правда
була тут, де брехня? Тоненька смужка
брехню від правди ділить у минулім,
але в прийдешньому нема вже й смужки.
 

Кассандра

 
Коли хто каже те, в що й сам не вірить,
то се неправда явна.
 

Гелен

 
А як скаже,
хоч в добрій вірі, тільки помилившись,
не до ладу, то се вже буде правда?
 

Кассандра

 
А як же ти, Гелене, одрізняєш
брехню від правди?
 

Гелен

 
Та ніяк. Я просто
даю їм спокій.
 

Кассандра

 
Як же ти віщуєш?
Що кажеш людям?
 

Гелен

 
Те, що треба, сестро,
те, що корисно або що почесне.
 

Кассандра

 
Невже ніколи ти того не бачиш,
що буде, неминуче, невблаганне?
Невже тобі не каже в серці голос:
«Так буде, так і буде, не інакше!»
 

Гелен

 
По щирості сказавши, — ні, ніколи.
 

Кассандра

 
То нам порозумітись дуже тяжко.
Але скажи, як можеш ти прилюдно
казати: «Бог мені відкрив… я бачив…
я голос чув таємний», — коли то
неправда все?
 

Гелен

 
Знов правда і неправда!
Лишім оці слова, нема в них глузду.
Ти думаєш, що правда родить мову?
Я думаю, що мова родить правду.
А чим же нам таку назвати правду,
що родиться з брехні? Чи ти ніколи
не бачила такого нарождення?
Я бачив безліч разів. Слово плідне
і більше родить, ніж земля-прамати.
 

Кассандра

 
Але ти сам сказав: «Роблю, що треба,
і що корисно, що почесне». Нащо ж
потрібно удавати віщуна?
Хіба корисно то, хіба почесне?
 

Гелен

 
Авжеж! Якби сьогодні батько й браття
і з ними всі троянці і троянки
лідійців умовляли та благали,
ні на що б не здалось те все, — лідійці
сказали б тільки: «Закляла Кассандра,
пророчиця, — війна і шлюб нещасні».
А я прийшов з повагою жерця,
в віщунській діадемі, патерицю
посріблену здійняв високо вгору,
мов блискавка, вона свінула в вічі
усім чужинцям. Я сказав: «Мовчіть
і ждіть. Я випустив із храму
свячених голубів». Замовкли миттю
і галас, і розмови. Я сказав:
«Цар Ономай образив Аполлона,
засватавши пророчицю його
і не спитавши згоди стріловержця,
і бог за те свій гнів йому прорік
устами віщими Кассандри. Можна
ще одвернути гнів, офірувавши
для бога пишну гекатомбу з білих
волів, що не були ще під ярмом».
«Я обіцяю!» — крикнув цар лідійський.
А я гукнув: «Я бачу, голуби
вернулись і годують голуб'яток!
Щасливий поворіт і шлюб щасливий!»
І словом тим я переміг тебе,
видюща сестро.
 

Кассандра

 
Чи надовго, брате?
 

Гелен

 
Побачимо! Се правда, що на полі
воюють не лідійці й не ахейці,
а ти і я. Одвагою керує
Гелен, а розпачем Кассандра править.
 

Кассандра

 
А що, коли Кассандра переможе?
Чим виправдить Гелен свою неправду?
 

Гелен

 
Прилюдно скаже: «Се сам Ономай