ЯВА IX
Роман i Мотря.
Роман. От i добре, тепер нiкого нема, - побалакаю. Чого ти шукаєш, Мотре?
Мотря. Iди пiд три чорти.
Роман. Гедзь напав?
Мотря (взяла рядно, iде). Гедзь.
Роман (стоїть на дверях). Скажи-бо менi, на кого ти сердишся - на мене чи на себе?
Мотря. На себе… Пусти.
Роман. На себе! За вiщо?
Мотря. За те, що дурна.
Роман. Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тiльки вiд чого ж ти здурiла?
Мотря. Тiкай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.
Роман. Та ти божевiльна.
Мотря. Сам ти божевiльний! Що ти менi очi замазуєш? Я не слiпа i не глуха, чула, що їдеш на оглядини, бач, як вирядився.
Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней i на Пузиревих дiвчат…
Мотря (крiзь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобi i повилазить… (Штовха його од дверей i виходить.)
Роман (сам). Оце дiвка! I я ж, здається, не з послiднiх, а мало не впав. Оце робiтниця, оце жiнка - сама за косарем зв'яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрi.
Входять Копач i Калитка.
ЯВА Х
Роман, Копач i Герасим.
Копач. А садочок би отут у вас гарний був. Низинка, так i проситься, щоб засадить. Грушовку, слив'янку i вишнiвку свою б мали. Ви достаньте дерева, а я вам пришлю садовника, - вiн пустяк вiзьме… Побачите, який садок буде годiв через три-чотири…
Герасим. Я ж кажу, що так. У вас на все порада готова.
Копач. А як же? Опит - велике дiло! Садок улiтку, як кожух зимою. Як ви полагаете: в саму спеку пiд яблуньою полежать, хе-хе-хе! А пасiка, бджоли гудуть, медом пахне… I господар старий тут походжає… Опит, опит! Зараз бачу, чого де треба.
Герасим. Ви все на витребеньках! На бiса нам той садок? Нам земля потрiбна, нам немає часу по садку ходить на проходку… А це що у вас?
Копач. Запас! Без запасу в дорозi не можна. Оце взяв у Iвановни шматок сала i хлiба в дорогу.
Герасим. Це вже й ви, як Клим! Сьогодня ж недiля, де ж таки снiдать.
Копач. Опит говоре: запас бiди не чинить.
Герасим. Ви ж поспiєте на раннiй обiд, то невже ж таки Пузирi не дадуть вам попоїсти?
Копач. А як, буває, не застанеш дома?
Герасим. То навiщо ж так багато взяли?
Копач. Не журiться, я маю опит: це порцiя якраз.
Герасим. Отакого робiтника вiзьми, за рiк i вуха об'їсть.
Копач. А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкасьєн, альом.
Вийшли.
Герасим (сам). От i вчений на язики, а дурний! Таки що не кажи, а у нього є зайцi в головi! Поїхали. Слава богу. Не так менi тi оглядини, як те, що здихався. Тут такi дiла, що треба думать та ще думать, а вiн слiдком ходе за мною, i що не ступiнь, то й порада…
ЯВА XI
Герасим i Параска.
Параска. Звели i нам коней запрягти.
Герасим. Навiщо?
Параска. У церкву поїду з Мотрею.
Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пiшки пiти, тут недалеко - три верстви.
Параска. Туди три та назад три, то вже шiсть.
Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для божого дому й шiсть верстов, - ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобi пiшки пiти до божого дому шiсть верстов… Худобу ганять в празник грiх. Блажен чоловiк, iже скоти милує.
Параска. Що ж, тобi бiльше коней жаль, нiж жiнки?
Герасим. Скотина грошi коштує, вона цiлий тиждень робить на нас, а в недiлю, що мала б вiдпочить, - гони в церкву. Це не по-божому i не по-хазяйськи.
Параска. Та й я ж цiлiсiнький тиждень на ногах i роблю не покладаючи рук.
Герасим. То ти, а то коняка… Ти собi робиш, а коняка тобi. Та й знову - робота до роботи не приходиться. Хiба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то iнча рiч… Не дам коней. Пожалiй скотину раз, вона тобi послуже десять раз… Iди пiшки, господь прийме твої труди i дасть тобi здоров'я.
Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякi, а я буду тьопаться стiльки свiту пiшки до церкви.
Герасим. Ото-то бо й є, що хазяїни, i кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пiшки. Iди, iди, Параско, пiшки. Бог прийме твої труди… а конi одпочинуть - завтра робота…
Параска. Сором людям в очi дивиться!! Та ми ж пiшки поспiємо на шапкобрання. Так буде, як у ту недiлю: люде з церкви, а ми в церкву.
Герасим. Не мнiться, то поспiєте i на херувими… а коней грiх ганять у недiлю.
Параска. А бодай ти пропав з своїми кiньми разом.
Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради недiлi не дав тобi по потилицi.
Параска. Бий, бодай тобi руки посохли! I ззамолоду з синякiв не виходила, бий i на старiсть! У! Харциз - коняку жалiє, а жiнку бити збирається. Тьфу!
Герасим. От же вдарю!
Параска. Бий, бий, я не тiкаю!
Герасим. Ах ти ж, вiдьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я… (Кидається на Параску, хватає за очiпок.)
Входе Копач. Калитка цiлує Параску.
ЯВА XII
Копач, Калитка i Параска.
Копач (замiча поцiлунок). Старики - емпе-амуре! Ха-ха-ха! За щупом я сюда вернулся. (Бере щуп.) I на амури здесь наткнулся! Собственний експромт! Адьє! Оставляю вас в прiятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!
Завiса.
ДIЯ ТРЕТЯ
Декорацiя та ж.
ЯВА I
Герасим одягнутий лежить на лавi, спить; а потiм Роман.
Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина… лини, карасi… (Стогне.)
Входить Роман.
Роман. Ого, батько сплять i досi. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тiльки вони не охочi гулять, хiба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Вiд своєї, кажуть, у грудях пухне. Навiдаюсь потiм, вчора приїхав пiзно i не бачився ще з батьком. (Виходе.)
Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарi). Ва-ва-ва! 0-о-о-шi! Го-ом, го-ом! (Балака яснiше.) Кругом, кругом все моє. (Спить тихо, потiм знову так саме.) Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.) Не дам, не дам, не дам! (Стогне.) У-у-у! (Схоплюється.) Господи помилуй! (Оглядається кругом.) Спав… Тьфу, снилось що кум грошi однiмав. (Витира пiт.) Аж упрiв, так боровся, не давав. А робiтники, мабуть, сплять. (Бiжить до дверей, одчиняє i кричить.) Хлопцi, вставайте, Чепiга зайшла.
ЯВА II
Входе Роман.
Роман. Де там Чепiга, вже сонце зiйшло, давно всi на роботi.
Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усiх, а сам тiлько прикурнув - i до цiєї пори проспав. А ти ж чого це дома?
Роман. Пiдстовба зламалась, та я занiс до коваля, а поки зварить - зайшов додому.
Герасим. Чорт на вас настачить, - катюги, залiзо ламають! Чого ти так запiзнився, мабуть, упiвночi приїхав вiд Пузирiв?
Роман. Та задержали.
Герасим. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дiвчата? Га?
Роман. У них були гостi: пани якiсь, офицери.
Герасим. Хе-хе-хе! I ти рядом з панами, з офицерами? Он куди Калитка залiз, що то грошi!
Роман. Та мене, тату, у горницi i не кликали, я на кухнi й обiдав.
Герасим. Оце гарно… А сто чортiв їх матерi - хазяйського сина i в хату не закликали! Ну, а Банавентура ж що?
Роман. Бодай той Банавентура сказився! Тiлько пiд'їхав пiд крильце, а вiн зараз зскочив з фургона i почав кумедiю приставлять: вiршi читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а вiн рад, що на посмiх здався, та ще гiрше! Тут вийшов i Пузир. Тож регоче i закликає його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: кличте ж i його, це Калитчин син - хазяїн гарний… А Пузир одказує: голяк мастi, чирва свiтить! Нехай, каже, розпряга конi та йде у застольну, там i пообiдає, у мене гостi не такi, щоб рядом його посадить.
Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з панами водить i зараз морду пиндю-читi) перед своїм братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як позичав князевi грошi, то рядом сидiв… Чого ж ти там зостався? Було б круть - i додому,
Роман. Ждав Банавентури, думав свиней купить… Свинi завiдськi, остроухi, гарнi свинi, я бачив.
Герасим. Та нехай їм чорт з їх завiдськими свиньми, коли вони самi гiрш свиней.
Роман. Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з охвицерами на проходку. Одягненi по-панячи й ходять з вихилясами - настоящi панночки.
Герасим. Чортзна-що, покручi! Роботи з неї нiякої, знаю я: все подай, все прийми, вiд дзеркала вiрьовкою не вiдтягнеш, надвiр - не то зимою, а й лiтом - виходе тiлько на шпацiр! На бiса нам бiлоручки, дармоїди… Стривай лишень, хтось, либонь, пiд'їхав. (Бiжить до вiкна.) Чи не кум Савка вернувся? I ноги затрусились. Iди по своєму дiлу.
Роман вийшов.
Герасим. Ой Пузирi! Глядiть, щоб ви не полопались, а замiсть вас Калитку розiпре грошвою… Отодi я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, нi! Як їв борщ та кашу, так i їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так i мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Iдеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина… Диханiє спирає… А скотини, а овець розведу - земля пiд товаром буде стогнать, отодi i я скажу про Пузиря: голяк мастi, чирва свiтить!
Входе Гершко, одягнений чисто, по-городському.
ЯВА III
Гершко i Герасим.
Гершко. Здрастуйте, Герасим Никодимович.
Герасим. Знову жид!.. А ти звiдкiля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?
Гершко. Хто ж не знає такого хазяїна… Всi знають.
Герасим. Невже всi? (Набiк.) От тобi й чирва свiтить. (До Гершка.) А вас як звуть?
Гершко. Грiгорiй Мойсєєвiч.
Герасим. Ага! Сiдайте, Грiгорiй Мойсєєвiч. Виходить, ви вихрест?
Гершко. Боже меня сохрани, настоящiй єврей…
Герасим. Грiгорiй Мойсєєвiч, а жид!
Гершко. Ето мода теперички… Разлi ви меня не узналi? Я тут недалечке от вас… Ми з папашею у Куклiновського землю держимо… то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлi робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо - роздаєм землю мужикам. Ви ще у папашi пару лошадей купили на середопостя.
Герасим. А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пiзнав: ти тодi на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.
Гершко. Замурзаний? Зачем замурзаний? Развi можна так говорить? Звесно, на ярмарку бiля скотини модного плаття не надiнеш.
Герасим. А чого ж ти приїхав до мене?
Гершко. Єсть гендель - хотiтє купить землю?
Герасим. Оце спитав! Та чи єсть же на свiтi такий чоловiк, щоб не хотiв землi купить? Тут пiд боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний - а! Та все лини та карасi - можна грошики лупить у городi.
Гершко. Ну, i ви хочете покупать цю землю?
Герасим. Ох, хочу, голубчику, хочу! I вдень, i вночi тiлько про це й думаю… Одна бiда - грошей не вистача.
Гершко. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим. Як? Грошей даси?
Гершко. Зачiм грошi? Ми грошей не маємо, ми iз розумом живемо.
Герасим. Як грошей нема, то й розуму бiг дасть.
Гершко. Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так: як розум є - будуть грошi! Хе-хе-хе!
Герасим. А може, так. Ну, показуй же твiй розум.
Гершко. Iзвольте, з нашим удовольствiєм: Смоквинов позичає на улучшенiє хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшенiє? Пхi! Между прочево, мне досконально звесно, що вiн уже п'ять iмєнiєв проїв. Ну, добре, нехай собi їсть!.. Вiн любе смачно їсти, а ви любите землю… Давайте єму п'ять тисячов пiд закладну, вiзьмiть добрi проценти - i земля буде ваша.
Герасим. Яким побитом?
Гершко. А скудова вiн вiзьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена i перезаложена ув банк, прийде строк платить - її будуть продавать з аукцiону, тодi ви приймете на себе банк - i земля ваша.
Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю i ще й процент вiзьму?
Гершко. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко дiло мать.
Герасим (про себе). Що ж його робить? Два дiла збiглось докупи… Кума ще нема… Голова трiщить! (До Гершка.) Треба подумать.
Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю… Ну я його прогнав, бо без мене тут нi один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, i Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотiлся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперички на злiсть тому господину желаю вам устроїть дiло.
Герасим. Добре робиш, спасибi тобi! А вiд кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?
Гершко. Вiд денежного чоловiка, вiд Жолудя.
Герасим. Вiд Жолудя?! Грiгорiй Мойсєєвiч, будь ласка, не допустiть Жолудя. Iдiть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей пiд закладну i процент вiзьму невеликий… Тiлько треба день-другий пiдождать, поки я обернуся з своїми дiлами.
Гершко. Можна. А скiлько ви менi дасте факторського?
Герасим. А скiлько ж ви хочете, Грiгорiй Мойсєєвiч?
Гершко. Дасте п'ятдесят карбованцiв тепер, а як поладнається дiло, то ще п'ятдесят.
Герасим. Помилуйте… Господь з вами. Бога бiйтесь! Де ж таки сто карбованцiв за такий пустяк? Вiзьмiть тепер… десять карбованцiв, а як дiло скiнчиться, тодi ще двадцять п'ять…
Гершко. Мiнє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принiмаєтє? Разлi я какой пархач, я человек рускiй, у мене душа на роспашку.
Герасим. Невже ж мало? За вiщо ж бiльше?
Гершко. За такое дело тридцять п'ять рублiв! Та я тiлько слово скажу Жолудю, то он дасть менi сто п'ятдесят рублей, бо його земля пiдходить тож до Смоквинова, єму до зарiзу ета земля нужна. На його землi вода далеко - аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна… мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.
Герасим. Ви хочете мене живцем облупить. I не грiх вам, Грiгорiй Мойсєєвiч. Я з вашим батьком давнiй приятель, i коней у нього купив.
Гершко. Наш заробiток у год раз, треба пользоваться. (Встає.) Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлi мiнє не всьо равно, аби грошi.
Герасим. Аби грошi… Правда. Вiзьмiть же тепер двадцять п'ять, а решту - як дiло скiнчиться, бо, єй, нема при собi! Хоч гарячим залiзом печiть, не можу зараз бiльше дать.