ЯВА Х
Тi ж i Роман.
Роман. Здрастуйте вам ще раз.
Копач. Здоров, здоров, ле-козак.
Роман. Iдiть, тату, обiдать, ми вже пообiдали.
Копач. Ходiм, ходiм, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.
Герасим. Ну, ходiм, замiсть окорока - борщу та кашi попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай вiн тебе пiдстриже пiд польку.
Роман. Для чого?
Герасим. Тут таке дiло, сину: завтра недiля, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирiв. Запряжеш пару сiрих жеребцiв у нового хвургона i сам одягнешся по-празниковому.
Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?
Герасим. А ось чого: там є дiвчата, а вони люде багатi, то ми зашлем до них старостiв, так попереду треба, щоб Пузирi побачили тебе, а ти щоб побачив дiвчат. А щоб було тобi зручнiще поводиться, то ти удаси, нiби приїхав на завод купувать свинку i кнурця…
Роман. Та ви ж самi хотiли, щоб я женився на Мотрi.
Герасим. Тьфу на твої речi, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботi.
Роман. Гарнi жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.
Роман. Мотря така дiвка…
Герасим. Мотря не Пузирiвна, а Пузирiвна не Мотря.
Роман. Та нехай вона вам сказиться, та Пузирiвна, я її не знаю.
Герасим. Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тiлько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий свiт: сама в'язне, а потiм плати.
Роман. Нiчого я не зробив худого. I Мотря не з таких - вона дiвчина чесна.
Герасим. А грошей у неї багато є?
Роман. Де ж вони у неї вiзьмуться? Вона i без грошей до душi менi.
Герасим. До душi, та не до кишенi.
Роман. А ви думаєте, що у Пузирiв поживитесь грiшми? Якраз! Так вiзьмемо, як наш зять взяв у нас: обiщали п'ять тисяч, а пiсля весiлля дали двi пари волiв, десяток овець, пару коней, фургона i двi корови.
Герасим. Обiцянка - цяцянка, а дурневi радiсть.
Роман. Та ще на придачу всi гуртом попобили зятя та й вирядили.
Герасим. А нас хiба не били? Били й нас.
Копач. Цiкаво. I зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
Герасим. Та що його слухать!
ЯВА XI
Тi ж i Клим.
Клим. А йдiть, хазяїн, дайте коням оброку.
Герасим. Зараз. Iди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (Виходе, за ним Клим.)
Копач. Поспiєш ще збрую вимазать, я тобi поможу, а ти розкажи тим часом, як тут було дiло на весiллi.
Роман. А як було? Так було: зараз сват Iван зчепився з батьком, щоб давали обiщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обiцянка - цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а вiн батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився менi в чуба - саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
Копач. Викрутився?
Роман. Викрутився.
Копач. Молодець запорожець! Ну, i що ж потiм?
Роман. Тим часом у другiм кутку нашi мати зчепилися з свахою Горпиною i розчiпчилися; тут пiдступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матiр i тещу, а дядько Олекса, не розбираючи дiла, по уху його, а вiн дядька… Ну, й пiшло, й пiшло…
Входе Герасим.
ЯВА XII
Тi ж i Герасим.
Герасим. Чортзна-що слухаєте, хiба ви не бачили, як б'ються?
Копач. Та не в тiм сила. Тут опит получається. От я не знав, як викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю… Вiк живи, вiк учись… Ну… ну?
Роман. Вмiшались всi родичi i пiвдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову - знов зчепились. Отаке-то придане; нарештi, батьковi два зуби вибили…
Герасим. Та брешеш-бо, одного; а другий випав сам на третiй день.
Копач. То це прямо страженiє було!
Роман. Атож. Волосся лiтало по хатi, як павутина восени. Доволi того сказать, що як роз'їхалися свати, то в хатi назмiтали волосся на землi цiлу куделю.
Копач. З такої вовни добрi б були рукавицi.
Роман. Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачi.
Копач. I це по-хазяйськи.
Роман. I досi ними вози пiдмазуємо.
Копач. А хто ж битву виграв?
Герасим. Виграв я, бо п'ять тисяч зосталось у калитцi - не дав-таки зятьовi.
Роман. Отакого й нам Пузирi дадуть приданого, як ми дали за сестрою.
Герасим. Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили… Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.
Копач. Нiякого обману не треба, я на цi дiла майстер… Опит - велiкоє дело! Висватаєм i дєнєжний договор, вiнову запись зробимо! Оле куто, пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вiв ля Буланже! Так, Никодимович.
Герасим. Та годi вам гиндикiв дражнить, ходiм обiдать.
Копач (бере щупа). Хе-хе-хе! Досадно, що самi не вмiєте.
Герасим. На чорта воно менi здалося.
Копач. Еге, та не забалакаєте!.. Альом!
Герасим. Тьфу! Самi ви Альона!
Копач. Ха-ха-ха! Какая Альона? Же гран апетiт. Альом супе! Ха-ха-ха!
Виходять.
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
ЯВА I
Перед свiтом, в хатi. Копач ходить по хатi, то сiда на лавi.
Копач. Боковенька… Боковенька… Боковенька… Не дає менi спокою цей предмет… Боковенька, копили, кам'яна фигура… Там грошi, iменно там. Там моя судьба… Копили, оскардами висiченi… сьогодня цiлу нiч снилась кам'яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.
ЯВА II
Герасим за коном: "Вставайте ж, вставайте! Не мнiться. Чепiга зайшла, пора скотину порать".
Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає - невсипущий.
Входе Герасим.
Герасим. О, i ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я пiднявся. А знаєте, що я придумав?
Герасим. А що?
Копач. Ви б зробили калакольчик у ту хату… Тут вiрьовка над лiжком. От прокинулись, пора вставать - зараз: дзiнь, дзiнь, дзiнь, сам ще лежиш, а там встають.
Герасим. Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всi будуть лежать. (Загляда у дверi.) Чи не поснули знову, щось тихо у тiй хатi? От вам i дзвiнок, i вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!
Копач. Оце саме добра пора копать, не душно, холодком можна бог знає скiльки викопать. Воно ще рано, тiлько на свiт благословиться.
Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть богу молиться, то й сонце зiйде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собi губами, аби простоять бiльше без роботи. Вже ж я їм i отченаша даю, як затоплю, то зараз i на землi. (Одчиня дверi навстяж i стоїть на дверях.) Кажете - рано, вже свiт бiлий, кури пiднiмаються. Так i хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, пора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопцi, гайда з хати! Тiлько коти в таку пору сидять у хатi на печi, а робiтники та собаки надворi повиннi буть. Це хто вийшов? Клим? Ти що ото несеш пiд пахвою? А йди сюди, я полапаю.
Входе Клим.
ЯВА III
Тi ж i Клим.
Клим. Що? Хлiба взяв окраєць, - поки до обiда, то їсти захочеться.
Герасим. I тобi не грiх? Недiля свята, а ти нi свiт нi зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обiда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хлiб назад. Стара, Параско!
ЯВА IV
Тi ж i Параска.
Параска (на дверях, з дiйницею в руках). Чого ти гвалтуєш?
Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той i бере без спросу, мабуть, ти хлiба не запираєш?
Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хлiб був незапертий, нехай бог милує, все заперто.
Герасим. Один вiзьме, другий вiзьме - так i хлiба не настачиш! Де ти взяв хлiб?
Клим. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.
Герасим. Чуєш, Параско? Хлiб крадуть у тебе з-пiд носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?
Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванськiй вулицi? Чи чуєш, Мотре, вже хлiб крадуть, скоро самим нiчого буде їсти… (Пiшла.)
Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад - грiх у недiлю снiдать.
Клим. Якби я спав у недiлю, то й не снiдав би, а то з цiєї пори до обiда на ногах - не ївши охлянеш.
Герасим. Бiйся бога! Хiба ти з'їси до обiда пiвхлiба?
Клим. Атож! Бога треба бояться, щоб не з'їсти до обiда пiвхлiба.
Герасим. Одрiж собi скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.
Клим. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пiшов.)
Герасим (до Копача). Така з'їжа, така з'їжа, що й сказать не можна! Повiрите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспiєш оглянуться - вже з'їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тiльки чуєш, як губами плямкають.
Копач. Сарана.
Герасим. Гiрш! Повiрите, що у них тiлько и думка - як би до снiданку; а пiсля снiданку все погляда на сонце - коли б скорiше обiдать. Чи воно таке ненажерливе, чи господь його знає! По обiдi: сюди тень, туди тень - давай полуднувать, та ще коли б хоч їли скорiще, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хлiб з'їдає i час гаїть! Вiн собi чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тiлько й треба аби мерщiй до вечерi.
Копач. Хе-хе-хе! Ви опит великий в цiм дiлi маєте.
Герасим. Та нi, ви те вiзьмiть: ти мiзкуєш, ти крутиш головою, де того взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками i не їсться тобi, i не спиться тобi… Мене вже цi думки зовсiм iзсушили… До того додумаєшся, що iнодi здається, наче хто вхопив тебе за ноги i крутить кругом себе! А вони до того байдужi, тiлько й думають: їсти i спать - i жеруть, i жеруть, як з немочi, а сплять як мертвi.
Копач (зiтхнувши). Щасливi люде… Я й сам вiд думок не сплю.
Герасим. То ви хоч їсте добре, - вчора я придивився.
Копач. Та ще до якого часу їм, а спати не можу - засiли менi в голову два предмети: один на Боковеньцi, другий…
Герасим. Ха! На Боковеньцi? Чув, чув…
Копач. Невже? Вiд кого? Що чули?
Герасим. Та чув, як ви сьогодня уночi бормотали:
Боковенька, скала якась, копили i ще щось - не розiбрав.
Копач. Та ну? Невже голосно отак балакав?
Герасим. Голосно! А потiм як залопочете тим язиком, що ото вчора лопотали…
Копач. А, а! Пермете, коман - вiв ля патрi? Хе-хе-хе! То менi снилося, що я вже викопав грошi i приїхав у Париж.
Герасим. Вам i сниться чортзна-що.
Копач (зiтхає). Не дає менi спокою цей предмет. Тiлько задрiмаю, так зараз i ввижається скала на Боковеньцi… Ви не вiрите, я знаю! А вникнiть: опит i практiка… Гляну на примєти, i чує моя душа, чує, наче хто шепче: тут є грошi, тут знайдеш!.. Якби знав, що удержите язика, то открив би вам секрет.
Герасим. Та я й сам знаю.
Копач. Та ну? Що ж ви знаєте?
Герасим. Що це чортзна-що.
Копач А, боже мiй! Ви думаєте, що я дурак?
Герасим. Та хто його зна.
Копач. То-то! У мене опит… ви тiлько вiзьмiть пример, якi предмети: скала гостра, верх зрiзаний, як у чумацькiй шапцi… балка так i балка так, клином сходяться до скали… Тридцять лiт опита дарма не пройшло! Бiля скали лежить, так, на пригорку, два копили, робота чудова - оскардами висiченi… Один копил так… на восток показує, другий на запад… Як углядiв перший раз - мало серце не вискочило… пустив бiля них щупа, а тут - цок! Наткнувся на камiнь. Став копать i не бiльше як на пiв-аршина пiд землею одкрив кам'яну фигуру чоловiка, взяв i закрив його землею. Бачите, чоловiк, висiчений теж оскардами, що ви скажете?
Герасим. Та хто його зна, що вам сказать… Це наче щось i справдi похоже на дiло.
Копач. Е! В тiм сила. От тiльки грошi потрiбнi, щоб начать копать.
Герасим. Ну, а де ж саме треба копать?
Копач. Це задача: чи на восток, чи на запад, - ще не знаю.
Герасим. От тобi й маєш!
Копач. А, боже мiй! Треба вникнуть, обслiдувать. Тут опит - я, кажеться, не дурак.
Герасим. А хто його зна… Почнете копать i викопаєте сковороду або ступку.
Копач. А як грошi? Вiрте менi, що це не дурниця - скала, балка так i балка так, два копили показують, i фигура… Це моя судьба, само провiдєнiє указує путь.
Входе Роман.