ЯВА VIII
Герасим i Невiдомий.
Невiдомий. Здрастуйте вам!
Герасим. Здрастуй. (Набiк.) Той самий жид… аж мороз поза шкурою пiшов. Ну що?
Невiдомий (озирається). А нiчого…
Герасим. Принiс?
Невiдомий. Є.
Герасим (зiтхнув). Показуй.
Невiдомий (оглядається кругом, загляда у вiкно, потiм виймає грошi, все новi, несе до столу, розклада на столi). Теперечки пiзнавайте, почтенний, де тут фальшивi, а де на-стоящi?
Герасим (довго розгляда, придивляється на свiт). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда.) Не вгадаю!
Невiдомий (знову зазира у вiкно). I нiхто не вгадає. Я присягну на Бiблiю, що всякий прийме! Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дрянi, як другi… їх роблять у англичан, i англичанин їх возить, а я у нього? агентом.
Герасим. Ну й зробленi, ну й зробленi - прямо насто-ящi, i не кажи… Як двi каплi води, всi однаковi… руб - руб, три - три - однаковiсiнькi! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
Невiдомий. Оце одна - руб, а це друга - три.
Герасим. Оцi-о? Оцi? Та ти давай менi таких грошей хоч лантух - прийму. Як же ти їх розбираєш?
Невiдомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться - вiзьмiть, не нравиться - не берiть. Ми не йуждаємся в покупателях; ми їх розпустили i розпускаємо, може, мiлiон, i всi благодарять… Ви знаєте, теперечки етiх дєнєг скрiзь доволi, може, i у вас у кишенi єсть такi самi.
Герасим. Ну, так! Звiдкiля вони у мене вiзьмуться? Хiба дав хто, справдi? Ану, глянь. (Показує свої грошi.)
Невiдомий (розгляди). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга… Хе-хе-хе! Ето усе нашгей фабрикi.
Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?
Невiдомий. Побей меня бог.
Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшивi? Це я взяв вiд Жолудьова приказчика. Виходить, їх i у Жолудя доволi є… Он як люде багатiють. Я їх помiтю: надiрву краї… От тiлько одно менi дивно: чом же ти сам не торгуєш на цi грошi, а тiлько другим надiляєш?
Невiдомий. Ви все любопитнiчаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшiвих дєнєг? Вiдiтє, у всякого своя комерцiя. У нас фабрiка на весь свет, другой такой фабрiкi нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей… Разлi ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо мiлiони, а люде в двадцять раз больше… Ну, а якби ми самi на етi дєньгi товари купували? Хто б тодi так дешево робив грошi?
Герасим. I то правда. (Розгляди, грошi.) Не надивуюсь! Настоящi, натуральнi! Помiтю й цi. (Надрива краї.)
Невiдомий. У нас порядок; фiрма почтенная, товар з Лондона прямо iдьот в кожаних мiшках; єжелi возьмете, то скажiть, скiлько вам нужно, - я буду телеграму пускать у Адессу, i англичанин сам вивезеть їх на нашу станцiю.
Герасим. Розпалилась до них моя душа… Сто тисяч вiзьму!
Невiдомий. Нехай вам бог помогає! А коли вивезти?
Герасим. Сьогодня у нас субота… У понедiлок можна?
Невiдомий. Можна, зачем не можна - усе можна!
Герасим. А цi двi бумажки ти дай менi, - може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.
Невiдомий. Навiщо, коли у вас свої є… А между прочiм, вiзьмiть. Так у понєдєльнiк увечерi ви будете на вокзалi у тому мiсцi, де для мужчiн i для дам, - розумiєте?
Герасим. Розумiю.
Невiдомий. Прощайте. (Iде.) Дай вам бог з моєї легкої руки зробиться мiлiонером!
Герасим. Спасибi!..
Невiдомий виходить.
Герасим. (Сам). Тепер коли б розмiнять фальшивi грошi в казначействi… Самому страшно, щоб не влопаться… Хiба кума взять у компаньйони? Що ж, коли вiн чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмiнять грошi. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!
Входе Копач.
ЯВА IX
Герасим i Копач.
Герасим. От чортяка принесла цього бродягу! Пiв-обiда сам злопає i на перешкодi дiловi стане, треба його як-небудь вирядить.
Копач. Здоровенькi були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!
Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.
Копач. Поздравляю з прiобрєтєнiєм земелькi, дай бог еще столько прикупить… Безподобная у вас вода, зараз пив, i мiстечко у левадi бiля верби гарне. Отам би кашi наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки… Хе-хе-хе!
Герасим. Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав.
Копач. Хе! Я зразу все обняв оком! У вас новий забор i добре зроблений, - тiлько б ще треба по однiй дошцi дать, а то скотина буде закладать пiд лату голову, то позриває. Опит… Хе-хе-хе! Тiлько гляну, зараз бачу.
Герасим. Я й сам бачу, та грошей нема.
Копач. Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте! Люблю за предприїмчивость! Так, так, Никодимович! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте - шуткую? Якi тут шутки? Хазяйственний мужик - велике дiло! Ворушiться, ворушiться! Крутiть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини. Пани горять, а мужички з пожару таскають… Це не пустяк! Ви як полагаете? Вони привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там i iмєнiя ахнули! А ви - галушечки, картопельку, кулешик, чухоньку, та й то не щодня, а воно жирок i наростає… Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин. Чобiт - п'ять тисяч десятин, Пузир - три тисячi; а тут i ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.
Герасим. Що там я купив, i балакать не варт.
Копач. Одразу ж не можна! Ви вiзьмiть прiмєр з свинi: от вона ходить на подвiр'ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчi кращi давать - то вона помалу й отягнеться, а там i сало наростає, - так i ви… Опит - велiкоє дiло!
Герасим. Спасибi! То це ви мене з свинею рiвняєте?
Копач. Не в тiм рiч! Ви не обiжайтесь - це прiмєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу i у вас сала набереться доволi, тодi порiвняєтесь з Чоботом, а може, i з Жолудьом… На все свiй час, своє врем'я. Не можна ж зразу, в тiм i прiмєр. Практiка, опитность - велiкоє дело. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велiкоє дєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви глянули кобилi в зуби i наскрiзь її бачите, - опит! Вiд того у вас лошата он якi. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно i виходить, що скрiзь iде на користь. А то повидумували: ячмiнь - голак, а вiн родить не так; озимий - рiпак, а сiвач - дурак; пшениця - кримка, а в штанях дiрка; жито шампанське - баловство панське… Хе-хе-хе!
Герасим. Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете, тiлько речi вашi не грошi, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось пiд боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, i з моєю межа з межею.
Копач. Потрошку, потрошку - пам'ятайте мiй прiмєр; От ви б самi ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасi… Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!
Герасим. Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?
Копач. I це дiло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет… Нi, не буду говорить - я вас повезу, самi побачите. Це не пустяк, дiло важне; прiмєти такi, що не можна сумнiваться, - верьте!
Герасим. Ет! Ви тiлько хвалитесь… Тридцять лiт шукаєте грошей, а нiчогiсенько не знайшли.
Копач. Як не знайшов! А дерево окам'янiле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стоїть подивиться: пудiв, п'ять важить, всi листочки, всi вiти, так як напечатано! А ступку мiдну, червоної мiдi, тiлько товкач перебитий… А сковороду - отака сковорода… Запорозька, видко, жидкiв на нiй припiкали! Випитували, де грошi, а може, ковбаси пiджарювали… Предмети iнтереснi для науки; я їх одi-слав одному професоровi, забув, як фамiлiя, вiн кургани розкопує…
Герасим. Чортзна-що, аж нудно слухать!… Ви грошей давайте?..
Копач. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрiшиться… Всякому своє - вiрте, що провiдєнiє недурно указало менi цей путь - будуть i грошi. Отодi зашумить Банавентура-копач!
Герасим. Що ж би ви зробили, якби грошi викопали?
Копач. Зараз би поїхав в Париж.
Герасим. Чого? Щуп оцей показувать… Та ви ж i балакать по-їхньому не вмiєте.
Копач. О, я їм скажу… Та все одно ви не зрозумiєте!
Герасим. Е, бачите, ви не вмiєте, та вже й круть-верть.
Копач. Не вмiю? Вiв ля Буланже, вiв ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!… Оле кашон, ля помдетер, вiв ля патрi!.. А що?
Герасим. Та хто його знає що! Чую тiлько, що не по-нашому лопочете.
Копач. В тiм сила! Ви собi думаєте, що це дурак який ходить?
Герасим. Та хто його знає.
Копач. То-то бо й є! А я мовчу i таки свого доб'юсь… а тодi i будете руками об поли бить… Хе-хе-хе! Наука, Никодимович, наука! Можна пожалiть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, i вiн би знав французького язика не хуже мене, для того є самоучитель. Марго й другi книги.
Герасим. Що там наука? Забавка дитяча! На бiса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хiба гиндикiв дражнить? Я придивився: як тiлько вчений, так i голодрабець: нi землi, нi грошей, i таки дурень дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, вiн зараз полiзе по книжках, по тих рiхметиках шукать, як це робиться.
Копач. Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в затяжний хомут, хоч у шори… Хе-хе-хе! А от втиори ви i не запряжете!
Герасим. Що нi, то нi. Я їх i не бачив, якi вони.
Копач. Хе-хе-хе! От бачите… i тут наука… Нi, ви протiв науки не iдiть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нiчого не зробиш. От i в службi: я був первин в цiлiй дивiзiї! Хто найкращий їздок? Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як своїх п'ять пальцiв? Копач! Хе-хе-хе! Мамiнькiни синки в картишки грають, на тройках роз'їжджають, а копач в караулi, за уставом сидить, всяку службу за них справляє; вiд того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на неї сiдав копач, чула - в шенкелях чула - опит i науку i, як дитина, покiрно ходила перед фрунтом!.. Нi, ви, Никодимович, проти науки не йдiть.
Герасим. Вчений поки бога змалює, то чорта з'їсть. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажiть менi, чи не знаєте багатої дiвчини для мого Романа! Ви по свiту ходите, то повиннi знать, де є багатi дiвчата.
Копач. Знаю. Як не знать - знаю… От хоч би й у старшого Пузиря - двi дочки на возрастi. Я у них як дома.
Герасим. А скiльки Пузир дасть приданого за дочкою, грiшми? Як думаєте?
Копач. Не скажу. А тим часом спрос не бiда. А знаєте що? А ви кажiть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирiв… Так, нiби поросят купувати, - у них завод добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спинi. Круп отакий… ребра крутi, нiжки коротенькi, як добре угодуєш, пудiв вiсiм сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свинi - грунт у хазяйствi: i сало, i ковбаси, i окороки - та й продать можна. Пузир продав двадцять годованих кабанiв i згрiб тисячу карбованцiв.
Герасим. Тисячу? Оце грунт, що грошi можна загрiбать, а окороки - то нiмецька вигадка.
Копач. Ой, не кажiть! Якби оце окорок, та горчиця, та горiлки чарку - як би ви смакували!
Герасим. Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.
Копач. Не в тiм рiч! Заговорили за дiвчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложенiє їхать до Пузиря на оглядини?
Герасим. А що ж, з богом! Хiба коней наймать, чи що?
Копач. Жаль тiлько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жукiв пускали - жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.
Герасим. Та це чортзна-що! Ви ударяйте на грошi - грошi всьому голова.
Входе Роман.